розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди,

У січні 2008 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 19 жовтня 2002 року позичила відповідачу для власних потреб 27 100 грн., що еквівалентно 5 тис. доларам США та підтверджується розпискою. Відповідач зобов’язувався повернути гроші до кінця 2004 року, однак до теперішнього часу не повернув.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила поновити строк звернення до суду та стягнути з ОСОБА_4 заборгованість з урахуванням положень ст. 625 ЦК України та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 5 грудня 2008 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 27 100 грн. боргу, 2 215 грн. 86 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання та 300 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 9 квітня 2009 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Районний суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що між сторонами був укладений договір позики.

На а.с. 6 є розписка від 19 жовтня 2002 року, відповідно до якої ОСОБА_4 до кінця 2004 року зобов’язувався повернути ОСОБА_3 27 100 грн., що еквівалентно 5 тис. доларам США.

Відповідно до 374 ЦК УРСР (1540-06) (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівноцінну кількість речей такого ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові, посилався на те, що між сторонами договір позики не укладався, у письмовій розписці така обов’язкова обставина як отримання ОСОБА_4 грошей від ОСОБА_3 відсутня. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існували інші правовідносини. Такий висновок апеляційного суду підтверджується матеріалами справи.

Сторони були співвласниками ТОВ ВККФ "Мавр". ОСОБА_4 був і директором цього товариства.

У 2002 році між чоловіком позивачки, ОСОБА_5, який діяв в інтересах дружини, та ОСОБА_4 виник конфлікт з приводу управління товариством.

27 серпня 2002 року ОСОБА_5 разом зі своїм знайомим ОСОБА_6 завдали ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень. За заявою ОСОБА_4 була порушена кримінальна справа.

Зазначені обставини спростовують посилання позивачки про існування дружніх стосунків між сторонами та що ОСОБА_3 як товаришеві позичила гроші ОСОБА_4

Судом також встановлено, що в період написання розписки 19 жовтня 2002 року позивачка вирішувала питання про вихід з товариства. При розслідуванні кримінальної справи згідно з протоколом виїмки від 20 лютого 2009 року було вилучено три розписки ОСОБА_3: дві від 15 жовтня 2002 року, за якими вона отримала від ОСОБА_4 належну їй частку у статутному фонді товариства на суму 25 602 грн., та за свій внесок у статутний фонд – 187 250 грн. Розпискою від 24 грудня 2002 року позивачка підтвердила отримання від відповідача 27 100 грн., що в еквіваленті складає 5 тис. доларів США. Зазначена сума відповідає сумі, вказаній в розписці від 19 жовтня 2002 року.

Апеляційним судом були досліджені матеріали кримінальної справи, вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 березня 2005 року, за яким засуджені ОСОБА_5 (чоловік позивачки) та ОСОБА_6, постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 березня 2005 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про закриття провадження у зв’язку із закінченням строку позовної давності за ст. 125 ч. 1 КК України.

Оскільки рішення апеляційного суду про відмову в позові відповідає зібраним доказам та вимогам закону, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.