Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Бердянської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, про визнання права власності на самочинно забудоване нерухоме майно за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 7 травня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 вересня 1999 року вона є власником 3/8 частин будинку АДРЕСА_1. Іншими співвласниками спірного будинку є: ОСОБА_14 – 1/8 частина, ОСОБА_7 – 1/8 частина, ОСОБА_8 – 1/8 частина, ОСОБА_9 – 1/8 частина, ОСОБА_10 – 1/8 частина. Рішенням виконкому Бердянської міської ради № 526 від 11 квітня 1953 року у постійне користування відведена земельна ділянка, площею 558, 8 кв.м., на якій розташовано спірний будинок. Позивачка зазначає, що нею було самочинно збудовані споруди: прибудова під літ. "А1", альтанка під літ. "М", сіни під літ. "а4", сарай під літ "Л", а також самочинно проведено реконструкцію у приміщеннях № 5-5, 5 – 8 будинку під літ. "А", в результаті чого зменшилась житлова площа на 9,7 кв.м. На даний час позивачка має бажання продати належне їй майно, однак вона позбавлена можливості це зробити у зв’язку з самочинним будівництвом. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати за нею право власності на самовільно збудоване нерухоме майно: прибудову під літ. "А1", альтанку під літ. "М", сіни під літ. "а4", сарай під літ "Л", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 7 травня 2009 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно: жилу прибудову під літ. "А1", альтанку літ. "М", сіни літ. "а4", сарай літ. "Л", що розташовані по АДРЕСА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що самочинно збудоване позивачем нерухоме майно не суперечить суспільним інтересам і не порушує права інших осіб, зокрема суміжних землекористувачів, побудований з дотриманням будівельних норм і правил, що підтверджується висновком Бердянського міського управління МНС України № 2698 від 16 жовтня 2008 року, висновком Державної санітарно – епідеміологічної експертизи № 02.25 – 6171 від 25 листопада 2008 року та висновком щодо дотримання ДБН 360 – 92* "Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень", тому згідно з вимогами статті 376 ЦК України за нею слід визнати право власності на спірну будівлі.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З огляду на наведене, відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування вправі заявити позов про проведення відповідної перебудови самочинного будівництва, разом із тим такий позов не є єдино можливим способом вирішення питання щодо самочинного будівництва, до того ж застосовується лише в разі істотного відхилення від проекту, істотного порушення будівельних норм і правил, але при наявності можливості проведення перебудови й згоди самої особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Установлено, що самочинне будівництво порушує права третіх осіб, зазначене підтверджено висновком щодо дотримання ДБН 360 – 92* "Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень".

Проте судом на зазначене не звернуто уваги.

Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 15 ЦК України, статті 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Однак, установлено, що порушене позивачем у суді питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право.

Судом на зазначене також не звернуто уваги.

Отже, судом не повно з’ясовано обставини справи, не надано їм оцінки.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 7 травня 2009 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.