розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі – АТ "Українська пожежно-страхова компанія"), третя особа: відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", про захист прав споживача, стягнення страхового відшкодування, збитків, пені та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ "Українська пожежно-страхова компанія", третя особа: відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", про захист прав споживача, стягнення страхового відшкодування, збитків, пені та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 25 липня 2005 року він уклав з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" договір добровільного страхування, за яким застрахував належний йому на праві власності автомобіль "Chevrolet Lacetti" номерний знак НОМЕР_1.

29 травня 2006 року на Південному мосту в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода ( далі – ДТП), внаслідок якої його автомобіль було пошкоджено.

АТ "Українська пожежно-страхова компанія" відмовило йому у виплаті страхового відшкодування, оскільки не визнало ДТП страховим випадком.

Відмовляючи йому у виплаті страхового відшкодування, АТ "Українська пожежно-страхова компанія" послалося на п. 6.3.16 Правил добровільного страхування засобів наземного транспорту (далі – Правила страхування ), затверджених рішенням Правління АТ "Українська пожежно-страхова компанія" від 9 січня 2004 року, згідно з яким до страхових випадків не відноситься ДТП, яка виникла у зв’язку з перевищенням встановлених обмежень швидкості руху більш ніж 20 км/год.

ОСОБА_3 указував на те, що його не було ознайомлено з Правилами страхування, тому на підставі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" просив визнати частково недійсним п. 6.1.1 Цих Правил страхування.

Враховуючи, що його автомобіль внаслідок ДТП зазнав повну конструктивну загибель, ОСОБА_3 просив стягнути з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на підставі п. 7.7.2 укладеного договору страхування страхове відшкодування в розмірі страхової суми з вирахуванням встановленої франшизи.

Оскільки з вини АТ "Українська пожежно-страхова компанія" він прострочив виконання своїх зобов’язань по кредитному договору, укладеному з ВАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_3 просив стягнути борг у розмір 1 982 доларів США, відсотки за користування кредитом 1 273, 85 доларів США та пеню в сумі 158, 87 доларів США.

ОСОБА_3 просив стягнути з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь банку 39 971 грн. 56 коп. та на його користь 46 834 грн. 44 коп. страхового відшкодування, 17 244 грн. 39 коп. на відшкодування збитків та пеню в сумі 54 271 грн. 06 коп., на відшкодування моральної шкоди просив стягнути 50 тис. грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним положення п. 6.1.1 договору добровільного страхування засобів наземного транспорту від 25 липня 2005 року № 237, укладеного між ОСОБА_3 та АТ "Українська пожежно-страхова компанія", з моменту його укладання.

Стягнуто з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_3 46 834 грн. 44 коп. страхового відшкодування, 54 271 грн. 06 коп. пені та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_3 30 грн. понесених ним судових витрат.

Стягнуто з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь держави 1 011 грн. державного мита.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2008 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ "Українська пожежно-страхова компанія" державне мито в розмірі 505 грн. 50 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 з Правилами страхування ознайомлений, положення договору не можна вважати нечіткими або двозначними в розумінні вимог ст. 17 Закону України "Про захист прав споживача", під час руху він перевищив швидкість більше ніж на 20 км/год., а тому страхова компанія правомірно і відповідно до п. 6.3.16 Правил страхування відмовила у виплаті страхового відшкодування. Крім цього, відповідно до договору страхування № 237 вигодонабувачем є ВАТ "Державний ощадний банк". Тому він, а не ОСОБА_3 має право на отримання страхового відшкодування.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Установлено, що відповідно до п. 1.1 договору страхування автомобіля, укладеного між сторонами, він визначає порядок і умови добровільного страхування транспортного засобу та/або додаткового обладнання до нього, відповідно до діючих Правил страхування, затверджених рішенням правління АТ "Українська пожежно-страхова компанія" від 9 січня 2004 року, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг 4 березня 2003 року за №0604239.

Відмовляючи ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування, АТ "Українська пожежно-страхова компанія" посилалося на п. 6.3.16 Правил страхування, затверджених рішенням Правління АТ "Українська пожежно-страхова компанія", згідно з яким ДТП, викликана перевищенням встановлених обмежень швидкості руху більш ніж 20 км/год. не відноситься до страхових випадків.

Відповідно до п. 6.1.1 укладеного між сторонами договору страхування автомобіля страховик зобов’язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування і сам факт підписання договору страхування свідчить про те, що страхувальник ознайомлений з правилами страхування та згоден із викладеними в них умовами.

Згідно ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами

тлумачаться на користь споживача .

Відповідно до п. 10 ч. 3 вказаної статті цього Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Але апеляційний суд не звернув належної уваги на обґрунтування ОСОБА_3 своїх позовних вимог саме зазначеними вище положеннями закону.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303 ЦПК України, ґрунтуючись на тих самих доказах, належним чином не спростував висновків суду першої інстанції, у зв’язку із чим не виконав покладених на нього законом процесуальних обов’язків.

З огляду на викладене ухвалене рішення апеляційного суду не може бути визнано законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2008 року задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.