Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою прокурора м. Феодосії Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

У травні 2005 року прокурор м. Феодосії Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Зазначав, що 1 липня 2004 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу провела відчуження належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 Крим на користь ОСОБА_7

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 наміру продавати квартиру не мала, є людиною похилого віку, у момент укладення договору купівлі-продажу не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними та, крім того, зазначена угода укладена під впливом обману з боку відповідачки та інших осіб, просив визнати договір купівлі-продажу квартири, укладений 1 липня 2004 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, недійсним.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2006 року, у задоволенні заявлених вимог прокурора м. Феодосії Автономної Республіки Крим в інтересах ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що висновком судово-психіатричної експертизи від 3 лютого 2006 року не встановлено, що ОСОБА_6 на час укладення договору купівлі-продажу не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними; не надано доказів також і того, що договір купівлі-продажу було укладено під впливом обману з боку відповідачки та інших осіб.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Судом установлено, що 1 липня 2004 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу провела відчуження належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 Крим на користь ОСОБА_7

Висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 8 серпня 2005 року встановлено, що ОСОБА_6 проявляє зниження пам`яті, уваги та зниження критичних властивостей.

Висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 3 лютого 2006 року встановлено, що ОСОБА_6 проявляє розлади пам`яті, інтелекту, мислення, маячні розлади, розлади емоційно-вольової сфери, які є характерними для органічного маячного розладу.

Таким чином, судово-психіатрична експертиза не дала однозначного висновку про те, чи усвідомлювала ОСОБА_6 значення своїх дій та (або) могла керувати ними під час вчинення правочину 1 липня 2004 року.

Згідно зі ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Крім того, за змістом ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є беззаперечним доказом і оцінюється судом за правилами, установленими ст. 212 ЦПК України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представник позивача, крім іншого, посилався на те, що ОСОБА_6 на час укладення договору купівлі-продажу не розуміла значення своїх дій і, оскільки висновок судово-психіатричної експертизи є неповним, просив призначити додаткову експертизу.

Суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на вищезазначені положення закону уваги не звернув, доводів представника позивачки належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин; не вирішив питання про призначення додаткової експертизи за клопотанням представника позивачки; крім того, не звернув уваги на те, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке повинне ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 липня 2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.