розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – управління у справах неповнолітніх Московської районної в м. Харкові ради, про встановлення факту проживання однією сім’єю та поділ спільного сумісного майна, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – управління у справах неповнолітніх Московської районної в м. Харкові ради, про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2009 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила встановити факт проживання з відповідачем однією сім’єю із серпня 2004 року до липня 2008 року, визнати квартиру

АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя та визнати за нею право власності на ? частину вказаної квартири.

Зазначала, що із серпня 2004 року проживала з відповідачем однією сім’єю в орендованій квартирі. У подальшому вони з відповідачем вирішили придбати квартиру для спільного проживання разом з дітьми: її донькою, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донькою відповідача, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що й було зроблено: у листопаді 2006 року вони купили спірну квартиру, право власності на яку відповідач зареєстрував на себе. Вона та її донька зареєструвались у вказаній квартирі як дружина та донька власника. Через тиждень після укладення договору купівлі-продажу вони з відповідачем оселились у спірній квартирі, відремонтували її, весною 2007 року придбали меблі та інші необхідні речі, а з вересня 2007 року почали проживати разом з дітьми, які раніше проживали зі своїми бабусями. Вона доглядала за дітьми, як за своєю донькою так і за донькою відповідача, оскільки останній був постійно зайнятий на роботі та не мав часу для догляду за донькою. Також позивачка вказувала на те, що весь час із серпня 2004 року до липня 2008 року вони з відповідачем вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3, в якому просив зняти відповідачку та її неповнолітню доньку, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, та виселити останніх із належної йому на праві власності квартири, посилаючись на те, що відповідачка заважає йому користуватись належним йому майном.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня

2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Виселено ОСОБА_3 разом із неповнолітньою дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, із квартири АДРЕСА_1 у

м. Харкові без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 2 липня

2009 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2009 року скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, проведено поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 2 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2009 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, підтверджується поясненнями свідків та матеріалами справи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 познайомились у

7 листопада 2006 року ОСОБА_4 уклав із ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 договір купівлі-продажу трикімнатної ізольованої квартири

АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру зареєстрував на себе.

На придбання спірної квартири ОСОБА_4 витратив 5 500 доларів США, взятих ним у ОСОБА_3, про що дав останній розписку, еквівалент 35 тис. доларів США, взятих у борг у ОСОБА_9 за договором безпроцентної позики від 1 листопада 2006 року, та власні кошти.

Із листопада 2006 року ОСОБА_3 проживала в спірній квартирі, пізніше зареєструвалась у ній сама та зареєструвала свою доньку.

Із вересня 2007 року в зазначеній вище квартирі проживали

ОСОБА_3, ОСОБА_4 і їхні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_3 піклувалась про дітей.

Улітку 2008 року відносини між сторонами погіршились та ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_3 звільнити належну йому квартиру.

Згідно з положеннями ст. 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.

Відповідно до ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за первісним позовом, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не надала суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, тобто не довела, що вони з ОСОБА_4, починаючи з 2004 року, проживали однією сім’єю та квартира АДРЕСА_1, придбана ОСОБА_4 у листопаді 2006 року, є спільним сумісним майном сторін. Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив із того, що спірна квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_4, а проживання ОСОБА_3 та її доньки, які раніше за згодою власника набули права користування вказаною вище квартирою, порушує права позивача, останні підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд вважав доведеним факт проживання сторін однією сім’єю на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири та виходив з норм ст. 74 та глави 8 СК України (2947-14) .

Викладені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення – залишити без змін.