Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 в своїх інтересах і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до виконавчого комітету Одеської міської ради, державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_10, про зобов’язання внести зміни до додатку № 1 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради й надати додатково однокімнатну квартиру й за позовом ОСОБА_10 до виконавчого комітету Одеської міської ради, державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання права на одержання квартири й зобов’язання надати квартиру за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в своїх інтересах і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 8 листопада 2002 року вони разом з сином, ОСОБА_8, та ОСОБА_10 були взяті на квартирний облік за місцем проживання при Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради у зв’язку з аварійним станом будинку АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 квітня 2005 року № 176 державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі – ДП "Одеський морський торговельний порт") було зобов’язано провести виселення мешканців з аварійного будинку АДРЕСА_1 з наданням громадянам, що підлягають виселенню, іншого благоустроєного житла згідно зі списком. Відповідно до списку мешканцям квартири АДРЕСА_1 указаного будинку в складі чотирьох осіб: основний квартиронаймач – батько ОСОБА_10, син ОСОБА_6, невістка ОСОБА_7, онук ОСОБА_8.) було запропоновано одну трьохкімнатну квартиру площею 46,6 кв. м. З моменту прийняття зазначеного рішення до початку відселення пройшло більше трьох років і протягом цього часу склад мешканців квартири змінився, оскільки 22 лютого 2007 року в них народився ще один син, який не був включений до списку сімей, що підлягають відселенню. Таким чином, у квартирі АДРЕСА_1, що підлягає відселенню, на законних підставах проживало дві окремі родини, що складаються в цілому з п’яти осіб: вони з двома синами та батько позивача – ОСОБА_10, що проживає окремою родиною. Оскільки питання щодо надання ОСОБА_10 окремої однокімнатної квартири на їхні неодноразові звернення до відповідних органів не вирішено, позивачі просили зобов’язати виконавчий комітет Одеської міської ради внести зміни до рішення виконавчого комітету та зобов’язати ДП "Одеський морський торговельний порт" надати додатково окрему однокімнатну квартиру для заселення батька, що проживає окремою родиною.

У грудні 2008 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, ДП "Одеський морський торговельний порт" про визнання за ним права на одержання окремої однокімнатної квартири та зобов’язання ДП "Одеський морський торговельний порт" надати додатково однокімнатну квартиру для його заселення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 квітня 2009 року позов ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задоволено частково. Позов ОСОБА_10 задоволено. Визнано за ОСОБА_10 право на одержання окремої однокімнатної квартири. Зобов’язано державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" надати додатково однокімнатну квартиру для заселення окремої родини ОСОБА_10 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовлено.

В обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 посилаються на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставлять питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_10, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що позивачами не доведено обставин проживання окремими родинами.

Під час розгляду справи апеляційним судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скаргах доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.