Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі, про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

Зазначала, що рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 червня 2000 року з відповідача на її користь було стягнуто аліменти в розмірі ? частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Посилаючись на те, що станом на 1 липня 2007 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 9 529 грн. 53 коп., просила стягнути з ОСОБА_7 на свою користь 122 983 грн. 39 коп. неустойки за несвоєчасну сплату аліментів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 3 850 грн. 06 коп., 900 грн. понесених судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 2 квітня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 червня 2000 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 було стягнуто аліменти в розмірі ? частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі від 6 липня 2000 року відкрито виконавче провадження за зазначеним рішенням суду.

Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі визначено заборгованість ОСОБА_7 по сплаті аліментів з червня 2000 року по 1 червня 2007 року у сумі 9 529 грн. 53 коп., з червня 2007 року по 1 грудня 2008 року – у сумі 6 857 грн. 76 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 права на стягнення неустойки на підставі ст. 196 СК України не має, оскільки заборгованість по сплаті аліментів виникла не з вини ОСОБА_7, який при постановленні рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 червня 2000 року присутній не був, копію рішення не отримував, про наявність аліментного зобов`язання дізнався лише в травні 2007 року і з цього часу сплачує аліменти.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину.

Стаття 196 СК України передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), яка настає лише за наявності вини цієї особи.

За змістом зазначеної статті при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

При визначенні розміру неустойки (пені) слід виходити із того, що пеня може нараховуватися тільки на ту суму заборгованості, яка виникла після 1 січня 2004 року, дати прийняття чинного Сімейного кодексу України (2947-14) . Така пеня нараховується на усю суму несплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується лише тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення, до того ж не залежить від належної й своєчасної оплати аліментів за поточний період (щомісячно).

Відповідно до ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не проводилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом.

Апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; у порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України доводи ОСОБА_6 про те, що заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини відповідача належним чином не перевірив; у рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи; не з`ясував загальну суму заборгованості ОСОБА_7 за аліментами, яка виникла після 1 січня 2004 року; не врахував, що пеня нараховується на всю суму несплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується лише тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 2 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.