Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – відділ опіки та піклування виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району, про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2009 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю з колишньою дружиною ОСОБА_2 Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2006 року між сторонам встановлено порядок користування зазначеною квартирою. Після уточнення позовних вимог просив визнати за ним право власності на 35/100 частин квартири, за ОСОБА_2 визнати право власності на 65/100 частин квартири та стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості 15/100 частин квартири в сумі 45 889 грн. 35 коп.

У березні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що в спірній квартирі вона проживає разом з неповнолітніми дітьми, ОСОБА_1 в квартирі не проживає, матеріальної допомоги, крім аліментів, що відраховуються з його пенсії, на утримання не надає. Після уточнення позовних вимог просила визнати за ОСОБА_1. право власності на жилу кімнату площею 8,6 кв. м та комору площею 0,7 кв. м, а за нею в інтересах дітей визнати право власності на жилу кімнату площею 22,0 кв. м з балконом площею 0,9 кв. м та вбудованою шафою 0,7 кв. м; право власності на кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор визнати в рівних долях за нею та ОСОБА_1.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2009 року, позов ОСОБА_1. задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1. право власності на 35/100 частин квартири АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 65/100 частин зазначеної квартири. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1. та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з ОСОБА_2 проживають двоє неповнолітніх дітей, які перебувають на її утриманні, тому необхідно відступити від рівності часток у спільній сумісній власності без компенсації на користь позивача ОСОБА_1. вартості 15/100 частин спірної квартири.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна.

За положеннями ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом установлено, що з 17 лютого 1996 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2, від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_4, 1996 року народження, та ОСОБА_5, 1998 року народження. 4 липня 2005 року шлюб між сторонами розірвано. Під час перебування у шлюбі, 25 серпня 1997 року, ОСОБА_1 придбав за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2006 року встановлено порядок користування зазначеною квартирою: виділено в користування ОСОБА_1 жилу кімнату площею 8,6 кв. м та вбудовану шафу площею 0,7 кв. м, що розташована в коридорі; виділено в користування ОСОБА_2.жилу кімнату площею 22,0 кв. м з балконом площею 0,9 кв. м та вбудованою шафою 0,7 кв. м.; кухню, вбиральню, ванну кімнату та коридор залишено у загальному користуванні; в задоволенні позову ОСОБА_1. до ОСОБА_2 про стягнення компенсації відмовлено. Відповідно до висновку спеціаліста від 12 листопада 2007 року частки співвласників спірної квартири становлять 35/100 частин – ОСОБА_1, 65/100 – ОСОБА_2

За змістом позовних вимог ОСОБА_1, не заперечуючи право спільної сумісної власності на спірну квартиру, просив визнати за ним право власності на 35/100, а за ОСОБА_2 65/100 частини спірної квартири за умови компенсації на його користь вартості 15/100 частини цієї квартири. Тобто, фактично просив провести виділ його частки в натурі з відступленням від рівності часток з відповідною компенсацією.

За положеннями ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Визнавши за колишнім подружжям право власності на квартиру у співвідношенні 35/100 і 65/100 частин, і відмовивши у стягненні компенсації при відступленні від засад рівності часток подружжя, суд, керуючись ст. 70 СК України, фактично провів поділ майна подружжя шляхом виділу частки.

При цьому суд не врахував положення ст. 71 цього Кодексу, відповідно до яких поділу в натурі не підлягають неподільні речі.

Згідно із правилами ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Спірна квартира знаходиться на 9-му поверсі багатоквартирного будинку, складається із двох житлових кімнат площею 22 кв. м і 8,6 кв. м., двох комор по 0,7 кв. м, коридору, кухні, туалету і ванної кімнати.

Враховуючи, що питання про технічну можливість виділу частки квартири в натурі у встановленому законом порядку вирішено не було, висновки суду першої інстанції є передчасними.

Крім того, у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз’яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Збільшуючи частку майна ОСОБА_2 в спірній квартирі, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 215 ЦПК України не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч. 2, 3 ст. 70 СК України з урахуванням вказаних роз’яснень постанови Пленуму.

Зазначене залишилось поза увагою апеляційного суду.

Ураховуючи, що судами неправильно застосовані норми матеріального права й порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів у частині основного позову підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині відмови в задоволенні зустрічного позову судові рішення не оскаржуються.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2009 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.