Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Канівський маслосирзавод" про стягнення належних сум при звільненні з роботи та за зустрічним позовом про визнання строкового трудового договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що з 3 квітня 2000 року він працював у Відкритому акціонерному товаристві (далі – ВАТ) "Канівський маслосирзавод" на посаді юрисконсульта, а з 23 березня 2004 року до 27 вересня 2007 року - на посаді начальника відділу безпеки, яку з 1 серпня 2007 року займав на підставі строкового трудового договору.

12 вересня 2007 року він звернувся до керівництва ВАТ "Канівський маслосирзавод" із заявою про дострокове розірвання цього строкового договору за згодою сторін з виплатою всіх належних при звільнені грошових сум.

27 вересня 2007 року він був звільнений з роботи з підстави, передбаченої п. 1 ст. 36 КЗпП України, але вихідну допомогу в розмірі 12-ти середньомісячних заробітних плат, що складає 23988,48 грн., виплата якої передбачена умовами строкового трудового договору, відповідач не виплатив, а також не провів з ним повного розрахунку при звільненні.

За умовами трудового договору в разі його розірвання з підстав п. 1 ст. 36 КЗпП України та не проведення повного розрахунку в день звільнення, роботодавець зобов’язаний сплатити штраф у розмірі вихідної допомоги, тобто в сумі 23988,48 грн.

2 жовтня 2007 року відповідач частково провів з ним розрахунок і виплатив 5264,68 грн. заробітної плати, а 9 жовтня 2007 року – 941 грн. – премії, а сплатити вихідну допомогу відмовився.

Оскільки відповідач добровільно провести повний розрахунок не бажає, ОСОБА_1. просив суд стягнути з ВАТ "Канівський маслосирзавод" на його користь 23988,48 грн. вихідної допомоги й 23988,48 грн. штрафу з урахуванням інфляційних витрат, а також 30000 грн. на відшкодування завданої неправомірними діями моральної шкоди.

В подальшому позивач збільшив розмір позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача на його користь 20 грн. заробітної плати, які вказані в розрахунковому листі, але яких він фактично не отримував, а також, виходячи із середньомісячної заробітної плати в розмірі 3369,82 грн, стягнути вихідну допомогу в сумі 40437,84 грн., 4237,88 грн. інфляційних втрат, штраф в сумі 40437,84 грн. і 30000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідач позов не визнав і пред’явив зустрічний позов про визнання строкового трудового договору недійсним, в обґрунтування якого зазначив, що строковий трудовий договір зі ОСОБА_1 був фактично укладений у формі контракту, хоча позивач не відносився до категорії працівників, з якими контракт може бути укладений.

Крім того, цей договір був укладений з порушенням умов колективного договору працівників та адміністрації підприємства і чинного законодавства про працю, оскільки сторони в ньому визначили більш широкий перелік правових підстав виплати вихідної допомоги у випадку звільнення працівника з різних підстав, особливі штрафні санкції за затримку розрахунку при звільненні, його дострокове розірвання та припинення дії.

Посилаючись на зазначене, ВАТ "Канівський маслосирзавод" просило суд визнати укладений між ним і ОСОБА_1 1 серпня 2007 року строковий трудовий договір недійсним.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2008 року, у первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено: строковий трудовий договір, укладений 1 серпня 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ "Канівський маслосирзавод", визнано недійсним.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові й задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спірний строковий трудовий договір по своїй суті є контрактом, що позивач не відноситься до категорії працівників, з якими можливе укладення контракту, що встановленні в цьому договорі переваги для ОСОБА_1 суперечать умовам діючого на підприємстві колективного договору та нормам трудового законодавства.

Однак повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При вирішені справи суди виходили з того, що ОСОБА_1. з 3 квітня 2000 року до 23 березня 2004 року працював на посаді юрисконсульта ВАТ "Канівський маслосирзавод", а 23 березня 2004 року був призначений на посаду начальника відділу безпеки цього товариства.

27 липня 2007 року ОСОБА_1. звернувся із заявою до голови правління ВАТ "Канівський маслосирзавод" про переукладення з ним трудового договору строком на п’ять років.

1 серпня 2007 року ВАТ "Канівський маслосирзавод" в особі голови правління Ніколаєнка В.В. уклало із ОСОБА_1 строковий трудовий договір строком на п’ять років, за яким позивач був прийнятий на роботу до товариства на посаду начальника відділу безпеки.

27 вересня 2008 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з підстави, передбаченої п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 статті 9-1 цього Кодексу передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підстави припинення трудового договору встановлені ст.ст. 36 і 37 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника – ст.ст. 38 і 39, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу – ст.ст. 40, 41, 43, 43-1, і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) – ст. 45 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Вирішуючи справу, місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не повністю визначився з характером спірних правовідносин, зазначені положення закону, що врегульовує трудові правовідносини, до уваги не взяв; не врахував, що доповнення до колективного договору від 12 лютого 2007 року, які надавали сторонам право укладати такого виду строкові договори, були скасовані профспілковим комітетом разом з роботодавцем 8 листопада 2007 року, тобто після звільнення позивача з роботи; та встановивши, що спірний строковий договір підписаний від імені ВАТ "Канівський маслосирзавод" уповноваженою особою, не вирішив питання, чи передбачена законом правова підстава для визнання трудового договору недійсним після звільнення працівника з роботи, належним чином не перевірив вимоги первісного позову щодо стягнення належних ОСОБА_1 виплат, і дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в первісному позові та задоволення зустрічного позову.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_1

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 квітня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 25 червня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.