Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – сьома Харківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Ніколаєнко Наталія Миколаївна, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання права власності на частку у спадковому майні, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2009 року,

В листопаді 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визнання права на частку у спадковому майні. Позивачка зазначала, що 3 квітня 2008 року помер їх з відповідачем батько ОСОБА_3., внаслідок чого відкрилася спадщина, у складі якої була квартира АДРЕСА_1 та грошова сума на рахунку в банку. Відповідач спадщину прийняв, а вона 18 серпня 2008 року подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини на його користь. Посилаючись на те, що відмова від спадщини є вкрай невигідною для неї і була зроблена під впливом тяжкої обставини, оскільки брат змушував її до цього, запевняючи, що вона успадкує квартиру після смерті матері, позивачка просила визнати її відмову від прийняття спадщини недійсною з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, та визнати за нею право на 1/2 частку спадкового майна.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 липня 2009 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті її батька ОСОБА_3. Відмовлено ОСОБА_1. у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2. про визнання права власності на ? частку квартири в порядку спадкування за законом.

У касаційній скарзі ОСОБА_2., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, апеляційний суд виходив із того, що така відмова є вкрай невигідною для позивачки і зроблена нею під впливом тяжкої обставини, якою є смерть батька.

Однак, з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин може бути визнано недійсним із зазначених підстав у разі доведеності судом, що однією стороною він вчинений вимушено в результаті впливу тяжкої для цієї сторони правочину обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а інша сторона правочину свідомо використала такий стан контрагента для вчинення правочину в своїх інтересах.

Апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув та не з’ясував чи існує зв’язок між смертю батька позивачки та її відмовою від прийняття спадщини, яка відкрилася внаслідок його смерті, чи є смерть батька тією обставиною, яка змусила її до відмови від спадщини.

Також на порушення норм ст. 212 ЦПК України апеляційний суд не зазначив в рішенні, на підставі яких доказів він дійшов висновку про крайню невигідність для позивачки відмови від спадщини за умови, що відповідач пообіцяв їй, що не братиме участі у спадкуванні квартири матері в населеному пункті, де проживає позивачка.

Наведені обставини мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без з’ясування та належної оцінки цих обставин є передчасними.

У зв’язку з цим підлягає скасуванню і рішення в частині відмови у визнанні права на спадкове майно, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.

Таким чином, апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 вересня 2009 року скасувати і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.