Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності та його поділ за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Новоград – Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1994 року по квітень 2006 року вона з відповідачем проживала однією сім’єю. На підставі договору дарування від 26 вересня 1997 року ОСОБА_7 є власником 39?100 частин будинку АДРЕСА_1. На думку позивачки, зазначений будинок є спільною власністю її та відповідача, як майно, набуте за час спільного проживання осіб, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати, що 39?100 частин будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю, а також розділити спірне майно, виділивши позивачці 1?2 його частину.

Рішенням Новоград – Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2008 року, позов задоволено. Визнано 39/100 частин жилого будинку № 34 з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 такими, що належать ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності та розділено зазначене майно між ними. Виділено ОСОБА_6 19/100 ідеальних частин будинку, вартістю 38 600 грн. Виділено ОСОБА_7 20/100 ідеальних частин будинку, вартістю 41 599 грн. Зобов’язано ОСОБА_7 закрити дверний пройом із приміщення 2-1 в 2-2 із 2-5 в 2-4. Зобов’язано ОСОБА_6 зробити окремий вихід на вулицю – в місячний термін по вступу рішення в законну силу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 206 грн. 11 коп. судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони проживали однією сім’єю, а спірне майно є їх спільною сумісною власністю, яке підлягає поділу в рівних частках.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь – якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 1994 року по квітень 2006 року проживали однією сім’єю.

До спільної сумісної власності подружжя, як зазначено у статті 57 СК України, не належить майно одного з подружжя, набуте ним за час шлюбу на підставі договору дарування.

26 вересня 1997 року за договором дарування ОСОБА_7 набув права власності на 39?100 частин будинку АДРЕСА_1.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 62 СК України).

Для визнання такого об’єкта спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до статті 60 ЦПК України, на сторін покладається обов’язок доведення обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами можуть бути пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, покази свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів.

Однак, визнаючи спірне майно об’єктом спільної сумісної власності, як це передбачено статтею 62 СК України, судом не досліджено письмові і речові докази того, що ОСОБА_6 несла грошові та трудові затрати для істотного збільшення вартості спірного майна, яке належить ОСОБА_7 на підставі договору дарування.

Вияснення цих обставин має значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Новоград – Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 16 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2008 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.