Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі –ЗАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ЗАТ КБ "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 5 травня 2009 року,

У жовтні 2008 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 належала відповідачу, на неї накладено арешт, з ОСОБА_3 проводиться стягнення в розмірі 243 095 грн. Між тим, 12 червня 2008 року відповідач подарував квартиру дружині – відповідачці в справі. Посилаючись на те, що цей договір суперечить чинному законодавству, є фіктивним, позивач просив визнати його недійсним.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 5 травня 2009 року рішення міскрайонного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ЗАТ КБ "ПриватБанк" ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд виходив з того, що спірна угода не може бути визнана недійсною з підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, оскільки дарування ОСОБА_3 квартири під час проведення з нього стягнень, а також за відсутності у останнього іншого житла, на які посилався позивач, не можуть бути підставами для визнання спірної угоди фіктивною.

Проте цей висновок суперечить вимогам закону й матеріалам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2002 року відповідач ОСОБА_3 уклав із ЗАТ КБ "ПриватБанк" договір поруки в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, укладеним між сторонами. Оскільки зобов’язання не виконувалось належним чином, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2003 року на користь банку в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 стягнуто суму боргу у розмірі 20 899 грн. 50 коп. Також рішенням того ж суду від 21 квітня 2005 року з указаних осіб в солідарному порядку стягнуто на користь банку 243 095 грн. 56 коп. 12 червня 2008 року відповідач ОСОБА_3 за наявності непогашеного позичальником боргу перед кредитором уклав договір дарування належної йому згідно договору купівлі – продажу від 2 червня 1997 року АДРЕСА_1, відповідно до якого передав у власність безоплатно своїй дружині ОСОБА_4 обумовлене нерухоме майно. Іншого житла відповідач не має.

На вказану квартиру неодноразово накладався арешт як в порядку забезпечення позову, так і в порядку примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, оспорюваний правочин був вчинений за наявності непогашеного позичальником боргу перед кредитором та під час знаходження у провадженні Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області цивільної справи за позовом ЗАТ КБ "ПриватБанк" про переведення права власності на 1\2 частину АДРЕСА_1

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову щодо визнання недійсним договору дарування зазначеної квартири, враховуючи такі обставини як наявність непогашеного позичальником боргу перед кредитором, укладення цього правочину у період стягнення боргу та відчуження майна на користь дружини.

Оскільки рішення першої інстанції відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, як скасованого помилково.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 5 травня 2009 року скасувати, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.