Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу та відсотків за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року,

У серпні 2008 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 звернувся в порядку ст. 809 Цивільного кодексу Російської Федерації, ст. 410 ЦПК України, глави 8 СК України і ст.ст. 32, 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" в суд із позовом до ОСОБА_7 і ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики. У подальшому позивач доповнив і змінив свої вимоги й остаточно просив на підставі ст. ст. 1046, 1048 ЦК України стягнути на його користь 853 658 гривень 41 копійку боргу та проценти за договором позики в розмірі 378 603 гривень 35 копійок (всього 1 232 261 гривню 76 копійок), а також поновити пропущений з поважних причин строк позовної давності. В обгрунтування своїх вимог позивач указував, що 28 січня 2005 року ОСОБА_7 отримав в нього у позику кошти в сумі 175 300 доларів США на виконання проекту по будівництву житлового будинку по вул. Березняківській у м. Києві, що підтверджується наданою ним розпискою, однак вказані кошти не повернув.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року, поновлено ОСОБА_6 пропущений строк позовної давності, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 175 300 доларів США боргу, що в гривневому еквіваленті становить 853 658 гривень 41 копійка, 378 603 гривні 35 копійок відсотків та 1 730 гривень судового збору.

ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник указує, що між сторонами був укладений не договір позики, а договір доручення, оскільки вони спільно здійснювали підприємницьку діяльність, для чого в лютому 2005 року створили ТОВ "Укрросбудінвест", і надані позивачем кошти були використані для виготовлення проекту по будівництву житлового будинку по вул. Березняківській у м. Києві. Замовлений ОСОБА_7 проект за допомогою ТОВ "Укрросбудінвест" був повністю виконаний і переданий ТОВ "Інвестгарант", що підтверджується актом прийому-передачі від 12 грудня 2006 року за підписами позивача та відповідача. Крім того, скаржник зазначає, що його представник просив застосувати строк позовної давності, однак суд не розглянув це клопотання й безпідставно поновив позивачеві строк позовної давності

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що відповідач отримав від позивача за договором позики грошову суму, яку не повернув, а тому стягненню підлягає сума основного боргу та відсотки, розмір яких був визначений позивачем на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з розпискою між сторонами 28 січня 2005 року було укладено договір, відповідно до якого позивач передав, а відповідач ОСОБА_7 отримав 175 300 доларів США на виконання проекту по будівництву житлового будинку по вул. Березняківській у м. Києві, вказавши, що бере на себе відповідальність за дані кошти (а.с 62). Інших умов, у тому числі обов’язку повернути кошти, строки їх повернення, зобов’язання сплатити пеню, неустойку або відсотки в розписці передбачено не було.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що між сторонами не було укладено договір позики, оскільки кошти надавалися під час здійснення сторонами спільної діяльності й призначалися для виконання проекту по будівництву житлового будинку по вул. Березняківській у м. Києві, який був виготовлений і переданий ТОВ "Інвестгарант".

Суд цих доводів не перевірив, а тому його висновок про те, що між сторонами укладено договір позики, не грунтується на досліджених доказах.

Крім того, стягуючи на користь позивача проценти у розмірі 378 603 гривень 35 копійок, суд ніяких розрахунків цієї суми в своєму рішенні не навів.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводи апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права та обов’язки сторін і ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.