Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – Подільська районна в м. Києві державна адміністрація, про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, ВГІРФО Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 липня 2000 року вона зареєструвала шлюб із відповідачем. З 10 жовтня 2000 року почала проживати у квартирі АДРЕСА_1, в якій була зареєстрована. Зазначена квартира належить на праві власності матері відповідача ОСОБА_9, від якої була отримана згода на її вселення в жиле приміщення. З 6 квітня 2002 року у квартирі проживає та зареєстрована їхня донька ОСОБА_9. У серпні 2007 року ОСОБА_7 вигнав позивачку разом з дитиною із спірної квартири, забрав ключі від вхідних дверей. Вважає, що вона набула права на користування жилим приміщенням у спірній квартирі. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила вселити її разом з дитиною у квартиру АДРЕСА_1, заборонити ОСОБА_8 вчиняти будь-які дії, які б перешкоджали у її користуванні.

У лютому 2008 року ОСОБА_9 звернулася із позовом до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення та стягнення боргу. Посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, придбаної за договором купівлі-продажу від 18 березня 1999 року. На прохання сина ОСОБА_8 вона надала спірну квартиру для проживання на 10 років, про що 6 квітня 1999 року між ними був укладений договір найму. 10 жовтня 2000 року в спірну квартиру була прописана відповідачка. Згоди на її прописку позивач, як власник квартири, не надавала, ніяких змін до договору найму з цього приводу не вносилось. Вважає, що у зв’язку із відсутністю письмової згоди на вселення ОСОБА_6 у квартиру, втратою нею статусу члена сім’ї наймача та систематичним невнесенням плати за комунальні послуги, що потягло за собою розірвання договору найму, остання немає законних підстав для користування жилим приміщенням. Просила визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на її користь 1 125 грн. 86 коп. на відшкодування сплачених коштів за комунальні послуги та судові витрати.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Вселено ОСОБА_6 та її малолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2009 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_6 про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та відмови у задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням і в цій частині ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 про вселення відмовлено. Позов ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 і задоволення зустрічного позову ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки договір найму житла розірвано, то особи, які на його підставі займали жиле приміщення, втрачають право на користування ним. Крім того, після розірвання договору найму за ініціативою наймодавця, наймач та члени його сім’ї не набувають самостійного права на користування житлом відповідно до цього договору.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Установлено, що 6 квітня 1999 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 укладено договір найму, за умовами якого ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_8 прийняв у тимчасове користування квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється.

Судом апеляційної інстанції не з’ясовано питання реєстрації договору найму квартири, а також не обговорено наслідки, настання яких передбачає його реєстрація або не реєстрація.

Особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, згідно статті 161 ЖК України набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування приміщенням.

За змістом статті 169 ЖК України у разі припинення договору найму жилого приміщення наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов’язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення – підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Визнаючи ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що в разі припинення договору найму жилого приміщення наймач та члени його сім’ї зобов’язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення – підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Отже судом не з’ясовано всі обставини справи.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.