Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору про виховання дітей та їх утримання за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2009 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у серпні 2006 року вона дізналась про укладення між нею та відповідачем 8 липня 2001 року договору про виховання дітей та їх утримання, за умовами якого ОСОБА_7 зобов’язався надавати матеріальну допомогу на утримання дітей, відмовився від своєї частки у двох квартирах, придбаних у період шлюбу у рахунок витрат на утримання дітей, відмовився від коштів, отриманих ОСОБА_6 від продажу квартири у м. Луганську, двох гаражів, будинку, автомобіля і залишив зазначені кошти на утримання дітей, зобов’язався ремонт у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також ОСОБА_6 отримала за цим договором від ОСОБА_7 25 000 доларів США на утримання та виховання неповнолітньої доньки Дар’ї. Однак, на думку позивачки зазначений договір є недійсним, оскільки позивачка його не підписувала, не отримувала вказані у договорі кошти, крім того на договорі відсутній підпис відповідача, а також він не посвідчений нотаріально. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати недійсним договір про виховання та утримання дітей, укладений 8 липня 2001 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 3 серпня 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2009 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 серпня 2007 року скасовано. Позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним договір про виховання та утримання дітей, укладений 8 липня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки підпис на договорі про виховання дітей та їх утримання здійснено не ОСОБА_6, а іншою особою, то такий договір є недійсним без застосування реституції.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

При цьому суд апеляційної інстанції наділений правом досліджувати нові докази, що породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів (стаття 303 ЦПК України).

Установлено, що однією з підстав визнання недійсним договору про виховання дітей та їх утримання, які зазначає ОСОБА_6, є те, що зазначений договір позивачкою не підписувався.

Однак, частиною першої статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

ОСОБА_6 не заперечує укладення спірного договору та виконання його відповідачем в усіх його частинах, окрім отримання нею суми коштів на утримання доньки Дар’ї.

Визнаючи недійсним договір про виховання дітей та їх утримання в цілому суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей, при цьому кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (стаття 48 ЦК УРСР (1963 року)).

При чому реституція застосовується, якщо договір був виконаний хоч би однією із сторін у будь – якій її частині.

Проте, судом апеляційної інстанції не застосовано реституцію, а також не аргументовано належним чином відмову у її застосуванні.

Крім того, за змістом рішення повинно бути мотивовано із зазначенням встановлених судом обставин, які мають значення для справи, їх юридичної оцінки, а також визначених відповідно до них правовідносин .

В рішенні суду апеляційної інстанції необхідно наводити мотиви скасування рішення суду першої інстанції, з аргументацією своїх висновків щодо прийняття рішення.

Судом апеляційної інстанції не наведено мотивів визнання правочину недійсним, не надано йому юридичної оцінки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2009 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.