розглянувши справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Старокутської сільської ради, третя особа: Косівська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Старокутської сільської ради, третя особа: Косівська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину, посилаючись на те, що він народився та виріс у АДРЕСА_1, який відносився до категорії колгоспних дворів. Крім нього членами колгоспного двору були його дід – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, баба – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, батько – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Таким чином, станом на 15 квітня 1991 року він був співвласником майна колгоспного двору.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер його дід ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер його батько ОСОБА_4 і згідно ст. 549 ЦК УРСР він успадкував відповідну частку в спільному майні, при цьому став власником половини зазначеного будинку.

4 квітня 2003 року його баба ОСОБА_7 заповіла все своє майно своєму синові ОСОБА_4 Цей заповіт був посвідчений секретарем Старокутської сільської ради та зареєстрований у реєстрі за № 21.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7 померла і її частку успадкував

ОСОБА_4, який був зареєстрований у цьому будинку відповідно до рішення виконавчого комітету Старокутської сільської ради від 27 березня 2002 року.

У лютому 2008 року йому стало відомо, що 23 квітня 2003 року, коли він був неповнолітнім і навчався в Івано-Франківському ПТУ-15 рішенням виконавчого комітету Старокутської сільської Ради він був виписаний із спірного будинку, а тому звернувся зі скаргою до прокурора Косівського району про поновлення його порушених прав. За результатами перевірки прокурором Косівського району 4 квітня 2008 року внесено протест на зазначене рішення виконкому Старокутської сільської Ради. Рішенням тринадцятої сесії п’ятого демократичного скликання Старокутської сільської Ради від 17 квітня 2008 року протест прокурора Косівського району задоволено, а рішення виконавчого комітету Старокутської сільської Ради від 23 квітня 2003 року скасовано.

4 серпня 2006 року його дядькові ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на спадкове майно.

ОСОБА_3 просив позовні вимоги задовольнити, визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спадкове майно від 4 серпня

2006 року за № 1275 серія ВЕА № 894925, яке зареєстроване в спадковому реєстрі за № 40388467 Косівської районної державної нотаріальної контори та видане ОСОБА_4; виділити йому 7/16 частин будинку вартістю 44 280 грн. 69 коп.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2008 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на спадкове майно від 4 серпня 2006 року за № 1275 серія ВЕА № 894925, яке зареєстроване в спадковому реєстрі за № 40388467 Косівської районної державної нотаріальної контори та видане ОСОБА_4 на спадкове майно в будинку № 28 по

вул. Кардашівка в с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області.

Виділено ОСОБА_3 7/16 частин будинку АДРЕСА_1 вартістю 44 280 грн. 69 коп.

Виділено ОСОБА_4 9/16 частин будинку АДРЕСА_1 вартістю 56 932 грн. 81 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 516 грн. судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_5 ставлять питання про скасування судового рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, направлення справи на новий розгляд.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд посилався на те, що на 15 квітня 1991 року будинок АДРЕСА_1 був власністю колгоспного двору, а на підставі свідоцтва про право власності на майно, зареєстрованого в реєстрі Коломийського МБТІ за № 250 від 1 січня 1992 року, яке ОСОБА_3 не оспорював і не пред’являв вимог про визнання його частково недійсним, єдиним власником спірного будинку була ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Але до висновку про те, що ОСОБА_7 була єдиним власником спірного будинку, суд апеляційної інстанції дійшов без належного з’ясування підстав видачі такого свідоцтва на ім’я ОСОБА_7, дотримання при цьому встановленого законом порядку, а в матеріалах справи копія свідоцтва про право власності на майно, зареєстрованого в реєстрі Коломийського МБТІ за № 250 від 1 січня 1992 року, чи інші відомості про належність спірного будинку на праві власності після 15 квітня 1991 року тільки ОСОБА_7 відсутні.

Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належало його членам на праві спільної власності.

Пунктом 4 Постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року № 885-12 (885-12) "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що правила, які містяться в Законі Української РСР "Про власність" (697-12) і були передбачені Законом СРСР "Про власність в СРСР", застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 1 липня 1990 року.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 6 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" - положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Але суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не виконали покладених на них процесуальних обов’язків, передбачених ст. ст. 212, 213 ЦПК України.

Крім того, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 – мати позивача ОСОБА_3 посилається на те, що в жовтні 1984 року вона вийшла заміж за ОСОБА_4, у шлюбі з ним прожила 10 років до червня 1994 року. Усі ці 10 років перебування в шлюбі вона проживала в спірному будинку і була членом колгоспного двору, разом зі своїм чоловіком збудували новий будинок, який здали в експлуатацію на початку 1990 року, а тому вона є співвласником спірного будинку. Але при вирішенні спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд першої інстанції не залучив її до участі в справі, а суд апеляційної інстанції безпідставно визнав за ОСОБА_4 право власності на весь спірний будинок.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що судами під час розгляду справи було вирішено питання про відсутність права власності на спірний будинок у ОСОБА_5, яка не брала участі у справі, ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися без змін, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 332, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року задовольнити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.