Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання права власності на добудову до житлового будинку та поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 24 березня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з січня 1991 року проживає зі своєю сім’єю в будинку АДРЕСА_1, який належав її батькам ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності. Будинок складався з тамбура 4,4 кв.м., кухні 9,7 кв.м., кладової 4,0 кв.м., п’яти жилих кімнат загальною площею 72,6 кв.м., а також господарських та побутових будівель і споруд: кухні літ."Б", погріба літ."В", сараїв літ. "Г", "Д", огорожі 1-4, водопроводу № 5, убиральні № 6. З 1999 року ОСОБА_7 пішов з родини і до цього часу мешкає окремо, хоча своєї реєстрації в будинку не скасовував. Обов’язок по утриманню будинку її сім’я взяла на себе, з дозволу матері провели реконструкцію та переобладнання житлового будинку, додатково збудовано: 2 сараї літ. "Е" та "Ж"; душова літ. "З"; убиральня літ. "К"; проведено повну заміну огорожі та замощення подвір’я; збудовано автономну каналізацію. Після проведеної реконструкції та переобладнання будинку, його вартість зросла з 9 977 грн. до 61 572 грн., збільшення вартості будинку складає 5/6 частин його вартості. 14 січня 2008 року мати, ОСОБА_9, померла. ОСОБА_6 просила визнати її та чоловіка – ОСОБА_8, членами сім’ї померлої ОСОБА_9; визнати за нею та ОСОБА_8С право спільної власності на 5/6 частин спірного будинку; визнати власністю подружжя ОСОБА_7, ОСОБА_9 1/6 частину цього будинку.

Рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_8 право спільної власності на 4\6 частин житлового будинку АДРЕСА_1, який позначений на технічному плані під літерою "А-1" з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами. Визнано власністю подружжя ОСОБА_7 й ОСОБА_9 2\6 частин цього будинку. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 24 березня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на 2\6 частин будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та в частині визнання права спільної сумісної власності на 4/6 частин цього будинку за ОСОБА_8 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано право власності на 1/6 частину спірного будинку за ОСОБА_7 В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про визнання за ним права власності на ? частини спірного будинку, а за ОСОБА_6 на ? частину цього будинку, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Визнаючи за ОСОБА_6 право власності на 4\6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 й за ОСОБА_7 на 1/6 частину цього будинку, апеляційний суд виходив з того, що позивачка разом з чоловіком проживали в цьому будинку і за згодою матері, ОСОБА_9, за спільні кошти зробили реконструкцію та переобладнання житлового будинку, добудували господарські будівлі й споруди, внаслідок чого вартість будинку збільшилась на 34 055 грн. 43 коп., а тому частка ОСОБА_6 у будинку складає 2/3 частини, ОСОБА_9 – 1/3 частину.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, дійшли передчасних висновків про визнання права власності на 2/3 частини спірного будинку за ОСОБА_6 та на 1/6 частину за ОСОБА_7, відносно інших 1/6 частини будинку суд жодних висновків не зробив. Зазначені висновки судів не грунтуються на зібраних у справі доказах, вимогах законодавства щодо набуття права власності на майно.

Установлено, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_7 й зареєстрований за ним в бюро технічної інветаризації на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок виданого виконавчим комітетом Ровеньківської міської ради 17 березня 1999 року за № 17, побудований на відведеній у встановленому законом порядку ОСОБА_7 земельній ділянці (а.с. 6, 16, 22).

Належних доказів того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 були подружжям, а спірний будинок є об’єктом їх спільної сумісної власності, чи хтось із подружжя ОСОБА_6 був чи є співвласником спірного будинку, у матеріалах справи відсутні.

Згідно із записами, які містяться в домовій книзі (а.с. 12-15), ОСОБА_6 та ОСОБА_8 тільки зареєстровані в спірному будинку з 13 січня 2001 року, не були співвласниками цього будинку.

Розглядаючи справу суд не врахував, що за правилами ч. 4 ст. 357 ЦК України лише співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити за свій рахунок добудову (перебудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав, а не інші особи. Право власності на частину будинку забудовника може бути визнано за іншою особою, якщо між забудовником та цією особою мала місце домовленість про створення спільної власності на будинок та саме з цією метою вони вкладали свою працю й кошти в будівництво житлового будинку. В іншому випадку ці особи вправі вимагати відшкодування власником будинку здійснених ними затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

У порушення ст. ст. 212- 215 ЦПК України суди не з’ясували: чи у встановленому законом порядку проводилися реконструкція та переобладнання будинку, будівництво надвірних будівель і споруд; чи була на це згода власника будинку й яка була між ними домовленість; на ім’я кого видавалися відповідними органами дозволи на будівництво; чи прийнятті ці будівлі й споруди в експлуатацію, тобто чи не є це самочинним будівництвом, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 24 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.