розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" (далі – ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство") про визнання недійсним договору оренди землі за касаційною скаргою ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 грудня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 6 вересня 2004 року, посилаючись на те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) , оскільки в договорі відсутні істотні умови, а саме: невірно вказаний розмір земельної ділянки, її якісна характеристика, сторонами не погоджено термін дії договору, не встановлено грошової оцінки земельної ділянки, не встановлено розмір орендної плати.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 грудня 2008 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду із вказаним позовом, визнано недійсним договір оренди землі від 6 вересня 2004 року, укладений між позивачем та ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство".

У касаційній скарзі ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Справа розглянута з порушенням цих норм.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки не містить установлених ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотних умов договору оренди землі, тобто суперечить акту законодавства; до того ж не відбулася його державна реєстрація в установленому законом порядку, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, суд посилаючись на норми ч. 5 ст. 267 ЦК України визнав поважними наведені позивачем причини пропущення строку позовної давності.

Однак із таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту такої реєстрації.

Судами установлено, що державна реєстрація підписаного сторонами 6 вересня 2004 року договору оренди земельної ділянки не відбулася.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (134/2003) , який у силу ст. 106 Конституції України є обов’язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельним ресурсам покладено обов’язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

Суди визнали, що договір оренди землі між сторонами не був зареєстрований у державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельним ресурсам.

Таким чином, не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку, договір не може вважатися укладеним.

У той же час відповідно до змісту ст. 215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір. У разі, якщо на виконання юридично ще не укладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212- 1215 ЦК України).

Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення про визнання договору недійсним через порушення норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 10 грудня 2008 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.