Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Львівської міської ради, відділу приватизації державного житлового фонду Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи – ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання права користування квартирою, визнання незаконною приватизації квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2009 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення. Позивачка зазначала, що разом з батьком ОСОБА_10, матір’ю ОСОБА_8 та братом ОСОБА_6 проживали в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1. У липні 1987 року брат ОСОБА_6 одружився з відповідачкою ОСОБА_7 і та також поселилася в квартирі. Однак, при вселені відповідачки ОСОБА_7 в квартиру вони з батьками та братом не давали своєї згоди на прописку відповідачки і відповідачка весь цей час була прописана за іншою адресою. В ІНФОРМАЦІЯ_1 її, позивачки, батько ОСОБА_10 помер. У жовтні 1996 року на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) спірна квартира була передана їй, позивачці, її матері та брату у спільну сумісну власність. У червні 2006 року мати та брат подарували належні їм частки у квартирі їй і вона стала єдиним власником квартири. У серпні 2004 року брат з відповідачкою розірвали шлюб. Однак, відповідачка після розірвання шлюбу залишилася проживати в квартирі, чим створює їй як власниці квартири перешкоди у користуванні нею. За таких обставин позивачка просила усунути їй перешкоди в користуванні квартирою, які створює відповідачка, шляхом виселення останньої з квартири.

У січні 2007 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, виконавчого комітету Львівської міської ради, відділу приватизації державного житлового фонду Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи – ОСОБА_8, ОСОБА_6, про визнання права на житло, визнання незаконною приватизації квартири та визнання недійсними свідоцтва про право власності, посилаючись на те, що після одруження з ОСОБА_6 вона поселилася в спірній квартирі на правах члена сім’ї наймача та з того часу проживає там, відтак, набула право на цю квартиру, яке порушено відповідачами приватизацією квартири без її участі.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 5 травня 2009 року первісний позов задоволено, а у зустрічному відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення зустрічного позову і відмову в первісному, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_7 вселилася в квартиру в якості члена сім’ї наймача за його та згодою членів його сім’ї, відсутність її реєстрації в квартирі правового значення не має, відтак, в неї виникло право на цю квартиру, яке неправомірно порушено відповідачами і підлягає захисту.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом установлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 належала до державного житлового фонду. ОСОБА_7 вселилася в спірну квартиру у 1987 році після одруження з ОСОБА_6 На той час наймачем квартири був батько ОСОБА_6 ОСОБА_10, а членами його сім’ї - дружина ОСОБА_8, дочка ОСОБА_6 – позивачка за первісним позовом, та син ОСОБА_6

Під чинним на той час установленим порядком вселення серед іншого малося на увазі дотримання положень про прописку.

Судом установлено, що ОСОБА_7 в спірній квартирі з часу вселення ніколи зареєстрована не була. Не було зареєстровано в спірній квартирі і її сина ОСОБА_11, який народився у 1988 році від шлюбу з ОСОБА_6

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що при вселенні ОСОБА_7 в квартиру між наймачем квартири ОСОБА_10, членами його сім’ї та ОСОБА_7 було обумовлено певний порядок користування жилим приміщенням, відповідно до якого самостійного права на жилу площу в квартирі ОСОБА_7 не набувала.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним і ґрунтується на зібраних у справі доказах.

Так, у своїх поясненнях суду ОСОБА_7 визнала, що мама і сестра її чоловіка не погоджувалися на набуття нею рівного з іншими членами сім’ї права на квартиру (а.с. 44).

Апеляційний суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про набуття ОСОБА_7 самостійного права на жилу площу в квартирі.

Отже, ОСОБА_7 вселилася у спірну квартиру з порушенням установленого на той час порядку вселення, при цьому між квартиронаймачем, членами його сім’ї та ОСОБА_7 було досягнуто угоди, відповідно до якої самостійного права на жилу площу ОСОБА_7 не набувала, а тому висновок суду першої інстанції про те, що права на спірну квартиру ОСОБА_7 не набула є правильним.

За таких обставин, не набувши самостійного права на жилу площу в спірній квартирі, ОСОБА_7 не вправі оспорювати і законність її приватизації. Також, вселившись в квартиру за згодою квартиронаймача та членів його сім’ї в якості дружини одного з членів сім’ї наймача ОСОБА_7 після розірвання шлюбу з ним втратила і право користуватися займаним жилим приміщенням.

Таким чином, апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 5 травня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.