розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що у серпні 2004 року ОСОБА_4 взяла у нього в борг кошти у розмірі 13 тис. грн., що підтверджується письмовою розпискою, та зобов’язувалась повернути їх до 1 березня 2005 року. Оскільки відповідачка у зазначений строк позику не повернула, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 13 тис. грн. позики, 130 тис. грн. неустойки за прострочення виконання грошового зобов’язання та 7 тис. грн. інфляційних витрат.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 13 тис. грн. боргу за договором позики, 200 грн. неустойки та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення місцевого суду в частині стягнення 200 грн. неустойки скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до умов укладеного договору позики ОСОБА_4 зобов’язалась повернути суму позики у встановлений в договорі строк, проте цього не зробила, не виконавши взяте на себе договором зобов’язання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки за прострочення повернення боргу у розмірі 200 грн., та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що стягнення неустойки за порушення грошового зобов’язання чинним цивільним законодавством не передбачено.

Проте погодитись із такими висновками суду апеляційної інстанції не можна, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором, та відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник вчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Судом установлено, що ОСОБА_3, згідно із договором позики від 1 серпня 2004 року позичив ОСОБА_4 13 тис. грн. У визначений договором строк, до 1 березня 2005 року, ОСОБА_4 своїх договірних зобов’язань не виконала, кошти ОСОБА_3 не повернула, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та неустойки за прострочення виконання грошових зобов’язань. Доводи ОСОБА_4 про те, що на час написання розписки в силу психічного стану здоров'я, вона не розуміла значення своїх дій, а написала її на вимогу позивача, не можуть бути взяті до уваги, оскільки були предметом перевірки суду та наданим доказам дана правильна правова оцінка. Крім того, ОСОБА_4 позову про визнання договору позики недійсним не пред’являла.

Задовольняючи позов у частині стягнення неустойки за прострочення грошового зобов’язання, суд першої інстанції виходив із того, що вказані вимоги є відповідальністю за порушення грошового зобов’язання, оскільки порушенням указаного договору позивачеві були заподіяні збитки, а з метою запобігання збагачення кредитора за рахунок боржника та враховуючи матеріальне становище відповідача, зменшено розмір стягуваної неустойки, указаної в договорі, до 200 грн., на підставі вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_3 200 грн. неустойки за прострочення виконання грошового зобов’язання відповідає обставинам справи і вимогам закону, тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2008 року