розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Десятої Київської державної нотаріальної контори, Київської міської державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку та недійсними державних актів на право власності на землю; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Головного управління юстиції, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва про право власності на ? частину майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Десятої Київської державної нотаріальної контори, Київської міської державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5. про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом на земельну ділянку та недійсними державних актів на право власності на землю.

Посилаючись на порушення його прав власника земельної ділянки, просив суд визнати за ним право на 5/16 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частину вказаної земельної ділянки на ім’я ОСОБА_1. від 18 листопада 2004 року, посвідченого нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори та змінити на 1/16 частину; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/8 частини зазначеної земельної ділянки на ім’я ОСОБА_4., ОСОБА_2., ОСОБА_3. від 11 листопада 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори і внести зміни, визнавши за кожним право на 1/16 частину земельної ділянки; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_1 22 березня 2005 року на 1/8 частину земельної ділянки від 0,946 га у спільній власності із співвласниками ОСОБА_4., ОСОБА_3., ОСОБА_2., ОСОБА_5.; витребувати з Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації копії державних актів на право власності на вказану земельну ділянку виданих ОСОБА_4., ОСОБА_2, ОСОБА_2., ОСОБА_5 та визнати їх недійсними.

У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1., Головного управління юстиції, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4., ОСОБА_5., Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва про право власності на ? частину майна подружжя.

Посилаючись на безпідставне отримання ОСОБА_1. у власність частини будинку АДРЕСА_1, оскільки вказана частина будинку була придбана його матір’ю ОСОБА_6. за кошти від продажу квартири, яка належала в рівних частинах йому та його матері та на незаконність вимоги ОСОБА_1. про визнання за ним права власності на 5/16 земельної ділянки по АДРЕСА_1, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_1. на ? частину спільного майна подружжя, набутого під час шлюбу з ОСОБА_6., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, виданого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 18 листопада 2004 року; визнати за ОСОБА_3. право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1, як на майно, що набуте за спільні кошти; відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог; стягнути з ОСОБА_1. на його користь судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. та ОСОБА_3. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано за ОСОБА_1. право власності на 1/4 частину в спільному сумісному праві власності на земельну ділянку та на 1/6 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, а всього на 5/6 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 3/8 частини вказаної земельної ділянки на ім’я ОСОБА_4., ОСОБА_2., ОСОБА_3. від 11 листопада 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори і внести зміни, визнавши за кожним право на 1/6 частину земельної ділянки. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_1 22 березня 2005 року на 1/8 частину земельної ділянки від 0, 946 га у спільній власності із співвласниками ОСОБА_4., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_5. Визнано недійсними акти на право власності на земельні ділянки, які видані ОСОБА_4., ОСОБА_2., ОСОБА_2, ОСОБА_5 В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 2 ст. 337 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування вказаних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.