Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Заря плюс К" та публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання права власності на новостворений об’єкт нерухомого майна, визнання недійсними договорів іпотеки та скасування рішення третейського суду, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 30 вересня 2009 року,

У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Заря плюс К" (далі – ТОВ "Заря плюс К") та публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі – ПАТ "ОТП Банк") про визнання права власності на новостворений об’єкт нерухомого майна, визнання недійсними договорів іпотеки та скасування рішення третейського суду. Позивач зазначав, що в жовтні 2006 року уклав з ТОВ "Заря плюс К" договір про спільну діяльність, метою якого було будівництво комплексу торговельних павільйонів по вул. Демьохіна в м. Луганську. Згідно з умовами договору створене в результаті спільної діяльності майно має належати йому та ТОВ "Заря плюс К" на праві спільної часткової власності в частках, пропорційних розміру вкладених у будівництво коштів. Рішенням третейського суду від 29 грудня 2006 року право власності на збудований на виконання укладеного сторонами договору про спільну діяльність комплекс торговельних павільйонів визнано за ТОВ "Заря плюс К". Після цього в липні 2007 року та в лютому 2008 року ТОВ "Заря плюс К" уклало з ПАТ "ОТП Банк" договори іпотеки, якими забезпечило виконання своїх зобов’язань перед банком за кредитними договорами зазначеним комплексом торговельних павільйонів. Посилаючись на те, що комплекс торговельних павільйонів збудований повністю за його кошти, позивач просив визнати за ним право власності на нього, визнати недійсними договори іпотеки та скасувати рішення третейського суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 1 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 30 вересня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний комплекс торговельних павільйонів збудований лише за кошти позивача, а тому саме йому належить право власності, яке слід захистити шляхом скасування рішення третейського суду про визнання такого права за ТОВ "Заря плюс К" та визнати недійсними договори іпотеки, укладені щодо зазначеного комплексу торговельних павільйонів ТОВ "Заря плюс К" з ПАТ "ОТП Банк".

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності на нову річ набувається особою, яка виготовила (створила) її (ч. 1 ст. 331 ЦК України).

Судом установлено, що 4 жовтня 2006 року ОСОБА_1 та ТОВ "Заря плюс К" уклали договір про спільну діяльність. Метою цього договору було будівництво комплексу торговельних павільйонів по вул. Демьохіна в м. Луганську. Згідно з умовами договору ОСОБА_1 зобов’язався профінансувати будівництво комплексу торговельних павільйонів та ввести його в експлуатацію, а ТОВ "Заря плюс К" зобов’язувалося оформити документи на земельну ділянку, необхідну для будівництва, та надати її будівельній організації, отримати всі необхідні для початку будівельних робіт документи та дозволи, а також вжити заходи щодо укладення з будівельними організаціями договорів будівельного підряду. Також договором було обумовлено розмір внесків сторін, який становить 250 500 грн. для ОСОБА_1. та 5 000 грн. для ТОВ "Заря плюс К". Право власності на створене сторонами в результаті спільної діяльності майно має належати їм на праві спільної часткової власності залежно від фактично вкладених коштів на його будівництво (а.с. 112-114).

Суд на зазначені положення закону та договору уваги не звернув, на порушення вимоги ст. 212 ЦПК України посилань представника ТОВ "Заря плюс К" на те, що на виконання умов договору ним було укладено договори оренди земельної ділянки та підряду не перевірив, наявним у справі копіям договорів оренди землі (а.с. 52, 53) та договору будівельного підряду (а.с. 65) оцінки не дав, чи виконало ТОВ "Заря плюс К" свій обов’язок щодо грошового внеску в будівництво павільйонів не встановив, мотивів, з яких не взяв до уваги заперечення представника ТОВ "Заря плюс К", в рішенні не зазначив.

Разом з тим, вказані обставини мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без їх належного з’ясування та оцінки є передчасним.

Крім того, судом не взято до уваги, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. ЦК України (435-15) передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених ст.ст. 335, 376 та 392 ЦК України. Стаття 331 зазначеного кодексу, яка регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, не передбачає можливості виникнення права на таке майно за рішенням суду. Частиною 2 ст. 331 вказаного кодексу передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Суд на зазначене також уваги не звернув та не з’ясував чи прийнято спірний об’єкт до експлуатації у встановленому порядку, чи здійснено його державну реєстрацію, а якщо ні то по якій причині і чи не позбавлений позивач можливості оформити своє право власності в порядку, встановленому законом.

Оскільки судом неправильно вирішено вимогу про визнання права власності, скасуванню підлягають і решта вимог про захист цього права, які є похідними і залежними від вирішення зазначеної вимоги.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 30 вересня 2009 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.