розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Хустська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року,

У травні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 серпня 2001 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 0165 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та була складовою частиною належної їм земельної ділянки площею 0, 029 га.

26 грудня 2003 року ОСОБА_3 та її чоловік, ОСОБА_4., подарували ОСОБА_2. будинок і земельну ділянку площею 0,029 га, що розташована за цією ж адресою, частина якої площею 0,165 га належить їй.

Просила визнати частково недійсним договір дарування від 26 грудня 2003 року в частині дарування ОСОБА_2. земельної ділянки площею 0, 0165 га.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2008 року позов ОСОБА_1. задоволено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_1. придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 0165 га й ця обставина підтверджена договором купівлі-продажу від 13 серпня 2001 року (а.с. 9) та визнана продавцем ОСОБА_3 (письмова заява а.с. 122), а також, що під час посвідчення договору дарування 26 грудня 2003 року ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_2. про продаж частини земельної ділянки площею 0,0165 га ОСОБА_1.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням того, що після укладення договору до державного акта серії ЗК 024097 (а.с. 10), виданий позивачці 11 лютого 2002 року, що посвідчувало її право власності на земельну ділянку площею 0,0572 га, яка розташована в АДРЕСА_2, були внесені зміни із зазначенням конфігурації та площі придбаної нею земельної ділянки розміром 0,0165 га.

Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд усупереч наведеним доказам помилково вважав, що спірна земельна ділянка площею 0, 0165 га не виділялася в натурі й на цю земельну ділянку не виготовлявся державний акт.

Також суд помилково вважав, що договір купівлі-продажу укладений з порушенням ст. 153 ЦК УРСР, з тих підстав, що в ньому відсутня істотна умова – вартість земельної ділянки площею 0, 165 га без урахування того, що вказаний договір не є предметом судового розгляду.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2008 року скасувати, рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2008 року залишити в силі.