Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Казак Людмила Леонідівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року,

У січні 2001 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 лютого 2000 року між ним (продавець) та його сином, ОСОБА_2. (покупець), був укладений договір купівлі-продажу 86/100 частин будинку АДРЕСА_1. Зазначений договір укладено внаслідок помилки, оскільки він не володіє українською мовою, має поганий слух, текст договору нотаріус йому не зачитав, кошти від продажу будинку не отримував, вважав, що складає заповіт. У червні 2007 року ОСОБА_1. змінив підстави позову та просив визнати договір недійсним за ч. 1 ст. 58 ЦК Української РСР, тому що його було укладено без наміру створити юридичні наслідки. У липні 2008 року ОСОБА_1. уточнив і доповнив позовні вимоги, просив визнати указаний договір недійсним на тій підставі, що спірний будинок належав на праві спільної сумісної власності йому та його дружині, ОСОБА_4., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Його син, ОСОБА_2., вимагав оформлення спадщини, із цією метою вони звернулися до нотаріуса. Нотаріус під час посвідчення договору купівлі-продажу не роз’яснив його права та обов’язки, не попередив про наслідки його укладання, договір було укладено під впливом помилки відносно його природи й подальших юридичних наслідків.

Ухвалою суду до участі у справі в якості відповідача було залучено ОСОБА_3. та третю особу - приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Казак Л.Л.

Справа судами розглядалась неодноразового.

Останнім рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_1. про визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено частково. Визнано недійсним укладений 26 лютого 2000 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2. договір купівлі-продажу 86/100 частин будинку № 39 з відповідною часткою господарських та побутових споруд, що розташований у АДРЕСА_1; повернуто зазначену частину будинку у власність ОСОБА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_3. звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1. помилився відносно правових наслідків укладення договору купівлі-продажу, оскільки після смерті дружини вважав, що нотаріус оформляє на сина спадщину, гроші за оскаржуваним договором йому не передавалися.

З висновками судів повністю погодитись не можна.

Угода може бути визнана недійною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Під час розгляду справи про визнання угоди недійсною суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною та настання певних юридичних наслідків.

За положеннями ст. 56 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) було надано роз’яснення щодо застосування ст. 56 ЦК Української РСР, відповідно до якого під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила цієї статті не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

Тобто на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести, що така помилка дійсно мала місце й вона має істотне значення.

Судом установлено, що житловий будинок № 39 по пров. Морському в м. Сімферополі площею 450 кв. м належав на праві приватної власності ОСОБА_1. 26 лютого 2000 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_1. продав своєму синові, ОСОБА_2, 86/100 частин цього будинку за 23 912 грн. 69 коп. Указану частину житлового будинку ОСОБА_2. придбав під час перебування в шлюбі із ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Визнаючи одні й відхиляючи інші докази, суд мав це обгрунтувати.

У порушення зазначених вимог процесуального закону суд першої інстанції ухвалив рішення, яке не грунтується на повно та всебічно з’ясованих обставинах справи, зокрема, суд не дав оцінки наявним у справі доказам, на які посилалась відповідачка ОСОБА_3. як на підставу своїх заперечень.

Так, третя особа - приватний нотаріус Казак Л.Л., яка посвідчувала оспорюваний договір купівлі-продажу, суду пояснила, що укладанню договору передували неодноразові детальні консультації за зверненням ОСОБА_1. з питань оформлення та правових наслідків укладення такого правочину. У день посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_1. висловив намір укласти саме такий договір і підтвердив отримання ним повного розрахунку за відчужувану частину будинку в сумі 23 900 грн. від ОСОБА_2, що відображено в п. 3 договору. Текст договору був зачитаний ОСОБА_1. російською мовою; сумнівів, що ОСОБА_1. чує текст договору в неї не виникло; сторони підтвердили, що майнових претензій один до одного не мають (т. 1 а. с. 24-25, т. 2 а. с. 69).

Згідно з висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_1. станом на листопад-грудень 2000 року чув розмовну мову на відстані 0, 75 метрів від вушної раковини; відсутні підстави для твердження, що на момент вчинення договору купівлі-продажу від 26 лютого 2000 року ОСОБА_1. страждав на тугоухість більше, ніж у листопаді 2000 року (т. 1 а. с. 40-42).

За заявою позивача ОСОБА_1. у справі була постановлена ухвала Київського районного суду м. Сімферополя від 21 лютого 2003 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., за якою ОСОБА_1. відмовляється від позову та зобов’язується сплатити ОСОБА_2 23 912 грн. 69 коп. протягом 3 років; ОСОБА_2. визнає позовні вимоги ОСОБА_1. у повному обсязі та визнає за ним право власності на 86/100 частин спірного будинку. Зазначену ухвалу було скасовано ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим за апеляційною скаргою ОСОБА_3., а справу - направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, доводів позивача щодо обставин укладення правочину в достатньому обсязі не перевірив, належними й допустимими доказами своє рішення не обгрунтував, тому висновки суду є передчасними.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, коли судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального й процесуального права, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними й обгрунтованими та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – переданню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 24 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.