Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1\2 частку квартири та усунення перешкод у користуванні нею, а також про відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Рівненського міського суду від 18 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 жовтня 2009 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа – акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", про визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та усунення перешкод у користуванні нею, а також про відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що в період зареєстрованого шлюбу з відповідачкою та за рахунок спільних коштів у серпні 2004 року ними була придбана двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 у м. Рівному. Після припинення подружніх стосунків та розірвання у 2006 році шлюбу відповідачка стала проживати у фактичних шлюбних стосунках з іншим чоловіком, а він залишився проживати у спірній квартирі. У грудні 2007 року відповідачка, скориставшись його відсутністю, зламала замки на вхідних дверях квартири та насильно вселилася в квартиру зі своїм новим чоловіком, а його речі відвезла на квартиру його бабусі. Оскільки відповідачка заперечує його право на частку в квартирі та чинить перешкоди у користуванні нею, позивач просив визнати, що квартира належить йому з відповідачкою на праві спільної сумісної власності, зобов’язати відповідачку не чинити йому перешкод у користуванні квартирою та стягнути 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Рівненського міського суду від 18 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 6 жовтня 2009 року, спірну квартиру визнано об’єктом права спільної часткової власності та визначено частку ОСОБА_6 у розмірі 28,25 %. Зобов’язано ОСОБА_7 надати ОСОБА_6 ключ від квартири та не чинити йому перешкод у користуванні квартирою. У позовній вимозі про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення в частині визнання квартири об’єктом права спільної часткової власності та відмови у відшкодуванні моральної шкоди, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, також посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позову, та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд серед іншого вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки спірна квартира придбана сторонами за рахунок як коштів сімейного бюджету, так і коштів одержаного в банку кредиту, то позивачу належить частка квартири, пропорційна частці сплачених за рахунок спільних коштів та погашеного сторонами в період шлюбу кредиту, а решта частка квартири належить відповідачці як особі, на яку оформлений кредит і яка несе перед банком обов’язок по його поверненню.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з січня 2000 року до листопада 2006 року. 5 серпня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_7 купила квартиру АДРЕСА_1 у м. Рівному за 150 200 грн., з яких 60 100 грн. продавець отримав під час оформлення договору, а решту 90 100 грн. покупець ОСОБА_7 зобов’язалася сплатити продавцю до 14 серпня 2004 року (а.с. 62-63). 16 серпня 2004 року ОСОБА_7 уклала з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" договір кредиту на суму 15 000 доларів США зі сплатою 12% річних. Пунктом 1.2 договору кредиту передбачено, що кредит надається позичальнику на придбання квартири АДРЕСА_1 у м. Рівному (а.с. 29-34). 17 серпня 2004 року ОСОБА_7 було укладено з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" договір іпотеки, предметом якого стала спірна квартира. На укладення цього договору ОСОБА_6 надав свою письмову нотаріально посвідчену згоду (а.с. 69).

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув та не надав оцінки наявності згоди позивача на передачу квартири в іпотеку, що відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 3 ст. 65 СК України вимагається в разі розпорядженням майном, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

На зазначену норму закону суд також уваги не звернув та не дав оцінки тій обставині, що кредит надався банком одному з подружжя для придбання спірної квартири, та у зв’язку з цим не з’ясував на які цілі фактично було використано кошти, одержані за кредитом, чи використані вони на придбання спірної квартири і чи придбана вона в інтересах сім’ї, а також не дав оцінку тій обставині, що позивач, як другий з подружжя визнає свій обов’язок по погашенню кредиту нарівні з відповідачкою та з цією метою зарахував на депозитний рахунок суду суму, яка дорівнює половині неповернутого банку кредиту.

Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є передчасним.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 18 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 6 жовтня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.