Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова, Шевченківської районної державної адміністрації, Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського обласного управління юстиції, Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, приватного спеціалізованого підприємства "Львівські виробничі та інвестиційні системи", Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, Третьої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_10 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11, треті особи: управління Державного казначейства України у Львівській області, ОСОБА_12, про визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на квартиру, свідоцтва про придбання квартири з прилюдних торгів, акта про прилюдні торги, реєстраційних посвідчень і свідоцтв про право на спадщину за законом та поновлення строку звернення до суду за касаційними скаргами ОСОБА_10, Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2009 року,

У вересні 2003 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнив, доповнив, посилаючись на те, що йому та ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 5 липня 1996 року належала квартира АДРЕСА_1. Про те, що квартира приватизована, ні йому, ні дітям не було відомо. Оригінал свідоцтва про право власності на квартиру вони не отримували, підписів своїх не ставили, їхні приватизаційні чеки не використані. З невідомих їм причин копію свідоцтва про право власності на квартиру відділом приватизації було передано до бюро технічної інвентаризації, де проведено реєстрацію права власності на квартиру на них. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_13 Після її смерті ОСОБА_12 заявила до суду позов про стягнення з нього та дітей: ОСОБА_8, ОСОБА_7 – як спадкоємців ОСОБА_13 суми боргу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2001 року позов ОСОБА_12 задоволено, стягнуто з них на її користь 11 125 грн. боргу. ОСОБА_6 на час ухвалення рішення Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення боргу на користь ОСОБА_12 не міг відповідати в порядку спадкування за борги ОСОБА_13, оскільки з 1992 року шлюб між ним та ОСОБА_13 було розірвано. Діти могли відповідати за боргами спадкодавця лише в розмірі спадкового майна. Натомість державною виконавчою службою була описана належна позивачам квартира й без належного повідомлення їх про проведення прилюдних торгів спірну квартиру було продано 16 вересня 2002 року ОСОБА_14, якому 18 вересня 2002 року видано свідоцтво про придбання квартири з прилюдних торгів та зареєстровано на його ім’я зазначену квартиру. Державний виконавець не пересвідчився, чи існує інший шлях повернення боргу, зокрема, не врахував, що на праві власності в спадкодавця був транспортний засіб. Крім того, під час проведення оцінки квартири не було встановлено ринкової вартості майна, ціну значно занижено. ОСОБА_6 просив визнати недійсними свідоцтво про придбання квартири з прилюдних торгів, акт про прилюдні торги, реєстраційне посвідчення. 16 лютого 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив ухвалити рішення, яким визнати недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на квартиру від 5 липня 1996 року. Справи об'єднано в одне провадження. ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Свідоцтво про право на спадщину за законом видано дружині, ОСОБА_10 та малолітньому сину, ОСОБА_11 У процесі розгляду до участі у справі в якості співпозивачів вступили ОСОБА_8 і ОСОБА_7 Остаточно позивачі просили ухвалити рішення, яким поновити строк звернення до суду; визнати недійсним розпорядження Шевченківської районної адміністрації від 4 липня 1996 року № 945 у частині передачі у власність квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане 5 липня 1996 року на ім’я ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_7, та анулювати запис про реєстрацію квартири на праві власності в бюро технічної інвентаризації; визнати недійсними свідоцтво про придбання квартири з прилюдних торгів та акт про прилюдні торги від 16 вересня 2002 року; визнати недійсним реєстраційне посвідчення, видане 19 грудня 2002 року на ім`я ОСОБА_14; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно з якими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 стали власниками спірного житла по ? частині кожний.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2009 року, позов задоволено частково. В изнано недійсним акт про прилюдні торги від 9 вересня 2002 року про придбання ОСОБА_14 квартири АДРЕСА_1; визнано недійсним свідоцтво про придбання ОСОБА_14 з прилюдних торгів квартири № 3 у будинку № 30 по вул. 3амарстинівській у м. Львові від 18 вересня 2002 року, видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9; визнано нечинним реєстраційне посвідчення від 19 грудня 2002 року, видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на ім’я ОСОБА_14 щодо його права власності на зазначену квартиру; визнано нечинними свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 червня 2005 року, видані Третьою Львівською державною нотаріальною конторою, згідно з якими ОСОБА_11 і ОСОБА_10 є спадкоємцями кожний по ? частині квартири АДРЕСА_1; стягнуто з Львівського обласного управління юстиції на користь ОСОБА_10, ОСОБА_11 13 241 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_10 та Шевченківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована 5 липня 1996 року на чотирьох осіб: ОСОБА_13, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, приватизація проведена відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2001 року у справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості було стягнуто з відповідачів 11 125 грн. 08 коп. боргу. Указана сума була стягнута з відповідачів як спадкоємців померлої ОСОБА_13 у межах спадкового майна. Указане рішення набрало законної сили. На виконання цього рішення суду 23 лютого 2001 року Шевченківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист і Шевченківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) визначає умови та порядок виконання, зокрема, рішень судів, що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувачі і боржники. Вони мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, заявляти клопотання, брати участь у проведенні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають в ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заявляти відводи та оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуються іншими правами, наданими вказаним Законом.

Боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банках та фінансових установах, своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця, письмово повідомляти державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Позивачі своїх обов’язків добровільного виконання рішення суду не виконали, натомість пред`явили до суду позов про визнання публічних торгів недійсними.

У ЦПК України (1618-15) та Законі України "По виконавче провадження" (606-14) як відсутні правові норми, які б давали право боржникам звертатися з позовом про визнання публічних торгів недійсними, так і відсутні зазначення умов визнання їх такими.

Крім того, ч. 2 ст. 388 ЦК України гарантує особам, які купили майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, захист їхніх прав від можливої віндикації, боржники не є стороною в таких правовідносинах.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо вимог сторін; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися їх вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_10 та Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.