Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Мелітопольська міська рада Запорізької області, про визнання угоди дійсною за касаційною скаргою Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 7 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2009 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання угоди дійсною.

Зазначав, що 10 жовтня 2005 року між ним та відповідачкою в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу двох нежитлових приміщень - аптечних кіосків - площею 12 кв. м та 8 кв. м, що розташовані на центральному ринку на АДРЕСА_1. Зазначені кіоски були побудовані за власні кошти та введені в експлуатацію в передбаченому законом порядку. Оскільки договір не було посвідчено нотаріально, просив визнати вказаний договір дійсним і визнати за ним право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна.

рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 7 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2009 року, позов ОСОБА_1. задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 10 жовтня 2005 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_1.

У касаційній скарзі Мелітопольська міська рада Запорізької області просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності вимог позивача, при цьому керувався ст. 219 ЦК України, яка регулює правові наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину.

Але поза увагою суду залишилися положення ст. 202 ЦК України та суть заявлених позивачем вимог.

Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, що укладений між сторонами в простій письмовій формі 10 жовтня 2005 року, про визнання дійсним якого заявлено позов, виходячи з положень ст. 202 ЦК України є двосторонньою угодою, оскільки створює обов’язки для обох сторін, які його вчиняють.

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення двостороннього договору передбачені ст. 220 ЦК України, якою й повинен керуватися суд, розглядаючи даний спір, оскільки згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, яким останній обґрунтовує свої вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 цієї ж статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Як роз’яснив у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За таких обставин, коли суди повно та всебічно з’ясували обставини справи, але під час її вирішення застосували матеріальний закон, який не поширюється на вказані правовідносини, судові рішення відповідно до ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Мелітопольської міської ради Запорізької області задовольнити.

рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 7 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 15 січня 2009 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.