в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, треті особи: Республіканський комітет по охороні культурної спадщини Автономної Республіки Крим, Управління архітектури, містобудування та дизайну міського середовища Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, про визнання рішень недійсними, спонукання до виконання певних дій, за касаційною скаргою Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2009 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що 12 квітня 2006 року вона звернулася до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим (далі – Рада) з клопотанням про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в районі АДРЕСА_1.

Рішенням Ради від 25 грудня 2007 року № 458 їй було відмовлено в наданні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, в зв’язку з наявністю на вказаній території об’єктів культурної спадщини.

Оскільки об'єкти археології на Петровських висотах займають незначну площу й відсутні на земельній ділянці, яку вона просила надати їй під забудову, ОСОБА_6 просила суд визнати рішення Ради від 25 грудня 2007 року № 458 недійсним і зобов’язати відповідача визначити на місцевості в районі АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 6 соток для будівництва та обслуговування жилого будинку та передати земельну ділянку їй у власність.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2009 року, позов задоволено частково: рішення 33 сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради від 25 грудня 2007 року № 458 в частині відмови ОСОБА_6 у передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку визнано недійсним, а в решті вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги Рада посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішення Ради про відмову в передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку є передчасним, оскільки Рада не розглядала проект відведення земельної ділянки, погоджений з відповідними державними органами, відповідно до вимог ст. 118 ЗК України.

Проте повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що ОСОБА_6 12 квітня 2006 року звернулася до Ради з клопотанням про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку в районі АДРЕСА_1.

Рішенням Ради від 25 грудня 2007 року № 458 їй було відмовлено в наданні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, в зв’язку з наявністю на вказаній території об’єктів культурної спадщини, про що свідчить лист Республіканського комітету з охорони культурної спадщини за № 1730 від 5 жовтня 2007 року.

Відповідно до чч. 6 і 7 ст. 118 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Згідно з вимогами чч. 1 і 3 ст. 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини" будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

З метою захисту об'єктів археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені, надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів охорони культурної спадщини згідно із законом.

Вирішуючи справу, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не взяв до уваги, що дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки надається Радою в разі її згоди на передачу земельної ділянки у власність громадянина, що в даному випадку такої згоди Рада позивачці не надала, та не вирішив питання, чи була затверджена Радою відповідно до регіональних або місцевих правил забудови містобудівна документація, і зокрема містобудівне обґрунтування та схема забудови району Петровські висоти в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, чи були визначені на місцевості в цьому районі охоронні зони пам’ятників археології та чи було погоджено це рішення Ради з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги Ради.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині задоволених вимог не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині відмови у позові постановлені судами з дотриманням норм матеріального й процесуального права й підстав для їх скасування з мотивів, викладених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 30 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2009 року в частині задоволених вимог скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті - судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.