розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, третя особа – відкрите акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі за касаційною скаргою Міністерства регіонального розвитку та будівництва України на рішення Дарницького районного суду м. Києва від

6 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня

У квітні 2009 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, в якому просила визнати дії посадових осіб відповідача з видання наказу № 30 "ОС" від 2 лютого 2009 року про її звільнення та призначення виконуючим обов’язки голови правління відкритого акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (далі – ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву") Стецьківа Р.В. незаконними, скасувати зазначений наказ та поновити її на роботі на посаді голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", посилаючись на те, що її було звільнено з порушенням вимог чинного законодавства.

рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня

2009 року, позов ОСОБА_1. задоволено. Скасовано наказ № 30 "ОС" від 2 лютого 2009 року про звільнення ОСОБА_1. та призначення виконуючим обов’язки голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" Стецьківа Р.В. Поновлено ОСОБА_1. на посаді голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву".

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 30 листопада 2006 року між ОСОБА_1. як головою правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України укладено строковий трудовий контракт з терміном дії до 30 листопада 2011 року.

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 417 "ОС" від 3 липня 2008 року ОСОБА_1. звільнено із займаної посади голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" у зв’язку з поновленням на цій посаді ОСОБА_2.

рішенням Подільського районного суду м. Києва від 3 жовтня

2008 року позивачку поновлено з 3 липня 2008 року на посаді голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву".

На виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від

3 жовтня 2008 року Міністерством регіонального розвитку та будівництва України видано 30 січня 2009 року наказ № 25 "ОС" про поновлення ОСОБА_1. на посаді голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" та звільнено ОСОБА_2. із займаної посади згідно з п. 6 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ).

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 30 "ОС" від 2 лютого 2009 року із ОСОБА_1. розірвано контракт від 30 листопада 2006 року № 27, укладений між нею та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, і звільнено останню із займаної посади голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" з 2 лютого

2009 року згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України.

У вказаному вище наказі Міністерство регіонального розвитку та будівництва України як на підставу розірвання трудового контракту із ОСОБА_1. посилається на результати діяльності робочої групи центральних органів виконавчої влади з проведення перевірки фінансово-господарської діяльності ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" за період із 1 січня

2006 року до 1 листопада 2008 року та результати ревізії фінансово-господарської діяльності за період з 1 січня 2006 року до 1 травня 2008 року, проведеної Головним контрольно-ревізійним управлінням України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і поновлюючи її на роботі на посаді голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву", суд першої інстанції виходив із того, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2008 року не було належним чином виконане, оскільки

ОСОБА_1 не було фактично допущено до виконання обов’язків голови правління товариства.

Крім того, позивачку було звільнено із займаної посади в період тимчасової непрацездатності, яка відповідно до листка тимчасової непрацездатності тривала з 2 лютого 2009 року до 6 лютого 2009 року, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається.

Також суд першої інстанції посилався у своєму рішенні на те, що звільняючи ОСОБА_1 з посади голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" і призначаючи виконуючим обов’язки голови правління цього товариства Стецьківа Р.В., Міністерство регіонального розвитку та будівництва України порушило вимоги Закону України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) у частині визначеного порядку конкурсного відбору керівників державних суб’єктів господарювання.

Однак із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Задовольняючи позов, суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем фактично не поновлено ОСОБА_1. на роботі на підставі наказу № 25 "ОС" від 30 січня 2009 року, тому наказ від 2 лютого 2009 року № 30 "ОС" про звільнення її із займаної посади є незаконним.

Видавши наказ № 25 "ОС" від 30 січня 2009 року про поновлення позивачки на роботі з 3 липня 2008 року, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України повністю відновило її порушені права: ОСОБА_1. отримала право на відшкодування заробітної плати та інших виплат, пов’язаних із перебуванням на посаді з дати поновлення, указаної в наказі, тобто її права було повністю відновлено.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Отже, виникнення трудових правовідносин між працівником і роботодавцем відбувається як із моменту укладення між ними трудового договору або з моменту видання наказу (розпорядження) про поновлення, так і з моменту фактичного допуску до роботи.

Висновки суду першої інстанції про неправомірність звільнення ОСОБА_1. із посади під час тимчасової непрацездатності також є безпідставними, оскільки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності не допускається з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України, та в інших випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тоді як позивачку звільнено із займаної посади на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, а саме з причин невиконання нею умов контракту.

Роз’яснення, викладене в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9"Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами та доповненнями), щодо недопустимості звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності з підстав, установлених ст. ст. 40, 41 КЗпП України, та в інших випадках, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, мова йде про звільнення за порушення трудової дисципліни з підстав, установлених законодавством, які можуть бути зазначені й у контракті. Однак у випадку, який розглядається, розірвання контракту відбулося не з підстав порушення ОСОБА_1. трудової дисципліни, а з підстав невиконання нею умов контракту внаслідок її недостатніх ділових і професійних якостей як керівника підприємства. Причини, через які вона не могла виконати зазначені умови контракту, правового значення в його розірванні не мають, тому в цьому випадку Міністерство регіонального розвитку та будівництва України мало право розірвати з позивачкою контракт і в період її тимчасової непрацездатності.

Що стосується висновків суду першої інстанції про визнання незаконним наказу № 30 "ОС" від 2 лютого 2009 року в частині призначення виконуючим обов’язки голови правління ВАТ "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" Стецьківа Р.В., яке, на думку суду, відбулося з порушенням порядку конкурсного відбору керівників державних суб’єктів господарювання, визначеного Законом України "Про управління об’єктами державної власності" (185-16) , то слід зазначити, що посада голови правління товариства на день ухвалення рішення була вільною, а довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 36, не передбачає посади виконуючого обов’язки голови правління, отже, призначення на таку посаду без проходження конкурсного відбору не є неправомірним.

Апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, допущених судом помилок не виправив та залишив рішення без змін.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення справи суди припустились порушення норм матеріального та процесуального права, у зв’язку із чим судові рішення відповідно до вимог ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1.