розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Дрогобицький хлібокомбінат", ОСОБА_4 про розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації невиплачених коштів, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 6 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 жовтня 2008 року,

У грудні 2004 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Дрогобицький хлібокомбінат" (далі – ВАТ "Дрогобицький хлібокомбінат"), ОСОБА_4 про розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації невиплачених коштів, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 1973 року вона працювала на Дрогобицькому хлібокомбінаті, а з 1982 року - на посаді начальника виробничо-технологічної лабораторії ВАТ "Дрогобицький хлібокомбінат".

Наказом від 1 грудня 2004 року №177 її було звільнено за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України і в той же день їй було вручено копію цього наказу, а при виході з роботи в неї забрали перепустку.

У день звільнення їй не було видано трудової книжки й не проведено з нею розрахунку, а на наступний день її не пропустили на робоче місце. Повідомлення про необхідність отримання трудової книжки і розрахункових вона не отримувала.

ОСОБА_3 зазначила, що їй не було виплачено премію за листопад 2004 року та надбавки до заробітної плати за червень, серпень, вересень, жовтень, листопад та 1 грудня 2004 року, не оплачено листок непрацездатності за період з 1 листопада 2004 року до 5 листопада 2004 року, не проведенні щорічні виплати до Великодніх свят, Дня матері, Дня Незалежності України, Дня харчової та переробної промисловості, 8 Березня.

ОСОБА_3 вважала, що її було звільнено через упереджене ставлення з боку голови правління і просила стягнути з ВАТ "Дрогобицький хлібокомбінат" належні їй суми та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП та індексацію вчасно невиплачених коштів.

Крім того, незаконними діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, на відшкодування якої вона просила стягнути 50 тис. грн., та 300 грн. на відшкодування судових витрат.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 6 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 2 жовтня 2008 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суми належні ОСОБА_3 не були своєчасно виплачені з її вини, оскільки 2 грудня 2004 року вона не пред’явила вимог про розрахунок та про видачу трудової книжки, а надіслані на адресу, яка вказана в її особовій картці, рекомендовані повідомлення про необхідність з’явитися для отримання розрахунку та трудової книжки відмовилася отримати.

Але з такими висновками повністю погодитися не можна.

Судами встановлено, що наказом ВАТ "Дрогобицький Хлібокомбінат" від 1 грудня 2004 року № 177 ОСОБА_3 звільнено з роботи за ч. 3 ст. 40 КЗпП України з 2 грудня 2004 року.

Тобто останнім робочим днем для ОСОБА_3 було 2 грудня 2004 року.

Відповідно до платіжних відомостей заробітна плата за другу половину листопада 2004 року поступила для видачі відомістю № 461 і оплачена по касовому ордеру № 450 від 13 грудня 2004 року, а розрахункові кошти поступили до виплати відомістю № 26 за другу половину грудня 2004 року і оплачені по касовому ордеру №15 від 12 січня 2005 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що належні їй суми вона не могла отримати в день звільнення, тобто 2 грудня 2004 року, оскільки вони були нараховані і представлені до видачі тільки 12 січня 2005 року.

Суд не взяв до уваги положення ст. 116 КЗпП України, відповідно до яких передбачено виплату підприємством усіх належних працівнику при звільненні сум.

Відповідно до ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У ст. 30 Закону України "Про оплату праці" міститься аналогічна норма, доповнена зобов’язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку .

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами неправильно застосовані норми матеріального права й порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 6 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 жовтня 2008 року задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 6 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.