розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (далі – Промінвестбанк), третя особа – ОСОБА_4, про дострокове повернення коштів за договором банківського вкладу та відшкодування шкоди за касаційною скаргою Промінвестбанку на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 30 квітня 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в лютому та в травні 2007 року уклав із Промінвестбанком два договори банківського вкладу "Особливий Плюс", згідно з якими банк прийняв на депозит відповідно 150 тис. грн. і 905 500 грн. з процентною ставкою на період дії договорів 15 % річних. 18 липня 2007 року в силу певних обставин він звернувся до відповідача з проханням достроково повернути йому грошові кошти, як це передбачено п. 3.2.3 договорів і ст. 1060 ЦК України, проте отримав відмову. Пізніше йому стало відомо, що його грошові кошти були привласнені старшим касиром-контролером філії Промінвестбанку в м. Чернівці ОСОБА_4, яка вироком суду засуджена за вказані дії до реального строку покарання.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просив задовольнити його позов і стягнути з відповідача внесені кошти та нараховані проценти за договорами в сумі 1 304 090 грн. 95 коп., а також пеню в сумі 650 649 грн. 25 коп., інфляційні за весь час прострочення в сумі 277 392 грн. 22 коп. і 3 % річних від простроченої суми – 39 726 грн. 80 коп. Крім того, зазначав, що неправомірними діями йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 500 тис. грн., яку просив стягнути на його користь.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 грудня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з Промінвестбанку на користь ОСОБА_3 суму депозитів та нарахованих процентів у розмірі 1 304 090 грн. 95 коп., моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн., пеню в розмірі 650 649 грн. 25 коп., інфляційні за весь час прострочення в розмірі 277 392 грн. 22 коп., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 39 726 грн. 80 коп.; розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 30 квітня 2009 року рішення місцевого суду в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми й моральної шкоди скасовано та в позові ОСОБА_3 у цій частині відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі Промінвестбанк, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення умов договорів банківського вкладу та ст. 1060 ЦК України Промінвестбанк не повернув ОСОБА_3 достроково суму депозитів і нарахованих на них процентів, у зв’язку із чим стягнув зазначені суми, оскільки вироком суду доведено, що він грошові кошти не отримував. Крім того, суд відповідно до розрахунку, наданого позивачем, стягнув пеню - 0,5 % річних від суми депозиту за кожен день прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 18 липня 2007 року до 10 жовтня 2008 року, а також на підставі ст. 625 ЦК України суму інфляційних за весь указаний час прострочення і 3 % річних від простроченої суми, а також моральну шкоду. Суд вважав, що підстав для зменшення розміру стягнених сум немає, оскільки винних дій ОСОБА_3 не доведено.

Апеляційний суд, відмовляючи в стягненні 3 % річних від простроченої суми, виходив із того, що до банку помилково застосовано подвійну санкцію відповідальності, оскільки одночасно стягнуто й пеню. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд посилався на те, що така шкода не передбачена договорами банківського вкладу. У решті суд погодився з висновками місцевого суду.

Проте до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов із порушенням вимог матеріального та процесуального закону.

Судом установлено, що 6 лютого 2007 року та 23 травня 2007 року між ОСОБА_3 і Промінвестбанком укладені два договори банківського вкладу відповідно на 150 тис. грн. і 905 500 грн. з процентною ставкою на період дії договорів у розмірі 15 % річних (а.с. 5,7). 18 липня 2007 року він звернувся до банку з проханням дострокового розірвання договорів і повернення вкладу з нарахованими процентами, проте йому в цьому було відмовлено з посиланням на те, що грошові кошти ним уже отримано, про що свідчать заяви про видачу та отримання готівки з його підписом.

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 червня 2008 року старший касир-контролер філії Промінвестбанку в м. Чернівці ОСОБА_4 засуджена за вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, зокрема й щодо ОСОБА_3 за вказаними вище договорами банківського вкладу (а.с. 11-16). Вироком установлено, що ОСОБА_4 привласнила грошові кошти ОСОБА_3 шляхом внесення в офіційні документи (ощадні книжки вкладників і до операційної бази) завідомо неправдивих відомостей щодо дострокової видачі коштів, надавши йому для підпису заяву на видачу готівки, яку той підписав, не перевіривши змісту документа та не отримавши кошти.

Таким чином, у силу ч. 4 ст. 61 ЦПК України зазначений вирок, що набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З урахуванням викладеного посилання касаційної скарги на те, що вироком суду не встановлено факту заподіяння шкоди ОСОБА_3, оскільки він не пред’являв цивільного позову в рамках кримінальної справи, є безпідставними.

Разом із тим, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України, стягуючи депозит, проценти та пеню з Промінвестбанку на користь ОСОБА_3., суд не врахував роз’яснення, що містяться в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 (v0011700-76) (з відповідними змінами) "Про судове рішення", яка була чинною на час розгляду справи, в якому зазначено, що мотивувальна частина рішення повинна містити оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Таке ж роз’яснення міститься в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) .

Так, стягуючи суму депозиту в розмірі, внесеному позивачем при укладенні договорів, суд не звернув уваги на те, що за договором від 6 лютого 2007 року позивачем було отримано 14 300 грн., що вбачається з наданого банківського рахунку (а.с. 8). Крім того, стягуючи пеню, яка вираховується лише з неповернутої суми грошового зобов’язання, суд також не врахував повернену суму вкладу й виходив зі всієї суми депозиту, не перевіривши розрахунок, наданий позивачем. Також, визначаючи розмір пені, суд не перевірив проведених самим ОСОБА_3 розрахунків і не звернув уваги на доводи представника Промінвестбанку про те, що позивач за основу розрахунку взяв не передбачені договорами 0,5% річних, а коефіцієнт 0,5, що фактично означає 50 % річних. Отже, за проведеними розрахунками суди встановили, що 3 % річних становлять лише 39 тис. грн., а 0,5 % річних – більше 650 тис. грн.

Апеляційним судом не дано належної оцінки доводам відповідача про обчислення пені та інших санкцій не з дня звернення ОСОБА_3 до банку (18 липня 2007 року), а з дня набрання законної сили вироку суду і зменшення розміру неустойки, мотивуючи це тим, що наявними були грубі необережні дії самого позивача при здійсненні підписів на заявах про видачу готівки, які об’єктивно перешкоджали банку видати йому суму за його зверненням, що передбачено ст. ст. 616, 617 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції на зазначене не звернув уваги й на порушення ст. 316 ЦПК України, ухвалюючи власне рішення, доводів представника Промінвестбанку не спростував. Крім того, не визначився з правомірністю нарахування пені за час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений постановою Національного банку України 7 жовтня 2008 року відповідно до вимог ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатися законним та обґрунтованим і в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до апеляційного суду.