Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди й за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.

Зазначав, що 2 вересня 2006 року відповідач керував мотоциклом, виїхав на смугу зустрічного руху, порушив п. 2.3 Правил дорожнього руху (1094-93-п) та здійснив наїзд на нього, у наслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 13 березня 2007 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ), і призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами та звільнено від відбуття покарання з випробуванням і іспитовим строком у два роки на підставі ст. 75 КК України.

Посилаючись на те, що під час лікування він поніс витрати на придбання медичних препаратів, продуктів харчування, проїзд до лікарні та втратив заробіток, позивач просив відшкодувати на його користь матеріальну та моральну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача.

У жовтні 2008 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду з аналогічним позовом до відповідача, посилаючись на те, що у зв’язку зі скоєнням наїзду на їхнього сина та його лікування, також понесли витрати майнового характеру та зазнали моральних страждань.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2009 року, зазначені позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 487 грн. 61 коп. втраченого заробітку за час лікування, 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, 375 грн. витрат на правову допомогу; на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9 289 грн. 10 коп. витрат на лікування, 1 114 грн. 43 коп. витрат на проїзд до лікарні, 200 грн. витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6М, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ухвала апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, у ній повинні бути викладені встановлені судом першої інстанції обставини, узагальнені доводи апеляційної скарги, мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов свого висновку, і посилання на закон, яким він керувався. При відхиленні апеляційної скарги в ухвалі зазначаються конкретні обставини й факти, що спростовують її доводи.

Проте зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд узагалі не перевірив доводів апеляційної скарги, не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, не навів ніяких мотивів прийнятого ним рішення, не зазначив будь-яких обставин, які б спростували доводи скарги.

За таких обставин колегія суддів Судової палати вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому ухвала підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.