розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Фрунзе ( далі – СВК імені Фрунзе) про повернення земельної ділянки в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 лютого 2005 року між ним та відповідачем був укладений договір оренди земельної частки (паю), відповідно до якого він (орендодавець) надає, а відповідач (орендар) приймає в строкове платне користування земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 5 вересня 2007 року він направив на адресу відповідача лист, в якому повідомив про припинення договору оренди на підставі пп. 2.3., 3.7 цього договору, вважаючи, що з моменту виділення 26 грудня 2005 року за державним актом на право власності на земельну ділянку ЗП № 177038 земельної ділянки в натурі договір між сторонами розірвано. Проте СВК імені Фрунзе продовжує користуватися земельною ділянкою, чим порушує його право власності на земельну ділянку.

Просив зобов’язати відповідача припинити користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2321255100:05:011:0018, і зобов’язати СВК імені Фрунзе повернути йому вказану земельну ділянку шляхом підписання акта приймання-передачі земельної ділянки.

рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 28 лютого 2005 року між сторонами був укладений договір оренди земельної частки (паю).

26 грудня 2005 року позивачу було виділено земельну ділянку на місцевості та 29 грудня 2005 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с. 6).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ні Земельним кодексом України (2768-14) (далі – ЗК України), ні Законом України "Про оренду землі" (161-14) не передбачено розірвання договору оренди на підставі отримання державного акта на землю. Крім того, з часу отримання державного акта на землю позивач мав право на розірвання або переукладення договору, проте в установленому законом порядку його не реалізував.

Суди зазначали, що позивач не заявляв вимог про розірвання договору, а тому неможливо вирішити питання про повернення земельної ділянки, яка є предметом укладеного між сторонами договору оренди.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Порядок укладення договорів оренди земельної частки (паю) урегульовано не Законом України "Про оренду землі" (161-14) , а розділом 10 "Перехідні положення" ЗК України, Указом Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1529/99) та постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119 "Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)" (119-2000-п) .

Згідно з п. 1 Указу Президента України від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1529/99) паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі ( на місцевості).

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду земельної ділянки" договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язується за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з п. 8 розділу 10 "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) сільськогосподарські підприємства, які до введення у дію цього Кодексу уклали з власниками земельних часток (паїв) договори оренди, можуть, за бажанням власників цих часток (паїв), замовити землевпорядній організації виконання землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), видачі їх власникам державних актів на право власності на землю та оплатити виконання таких робіт. Сільськогосподарське підприємство має переважне право на оренду земельних ділянок у таких громадян на строк, що був обумовлений у договорі оренди земельної частки (паю), або, за погодженням сторін, на інший строк.

Відповідно до п. 17 розділу 10 "Перехідні положення" сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.

З огляду на зазначені положення законодавства з часу отримання державного акта на право приватної власності на землю власник сертифіката на право на земельну частку (пай) набуває статусу власника конкретної земельної ділянки, тобто змінюється як предмет оренди, так і статус орендодавця.

Таким чином, договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а сторонами – власник сертифіката на цей пай та його орендар. За договором оренди земельної ділянки предметом є ділянка, а сторонами – власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 договору оренди, укладеного між сторонами, предметом цього договору є земельна частка (пай), а не земельна ділянка.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Пунктом 2.3. договору оренди земельної частки (паю) встановлено термін його дії – з 28 лютого 2005 року до 28 лютого 2012 року. Водночас визначено, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов’язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

Оскільки сторони в договорі визначили умову припинення договору – виділення земельної ділянки в натурі, то з моменту виділення належної позивачу земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та видачі йому 29 грудня 2005 року державного акта на право власності на землю, сертифікат, на підставі якого укладено договір оренди, утратив чинність, а укладений між сторонами договір оренди земельної частки (паю) є припиненим та відсутня потреба в його додатковому розірванні.

Таким чином, судом неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2008 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Припинити користування сільськогосподарським виробничим кооперативом імені Фрунзе земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2321255100:05:011:0018, та зобов’язати сільськогосподарський виробничий кооператив імені Фрунзе повернути Пастухову Миколі Анатолійовичу вказану земельну ділянку шляхом підписання акта приймання-передачі цієї земельної ділянки.