Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 треті особи: відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Ленінського районного відділу Дніпропетровського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі – ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області), державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування", відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі – ВАТ "КБ "Надра"), ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, зняття осіб з реєстрації, відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2009 року,

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в грудні 2003 року продала належну їй на праві власності квартиру в м. Хмельницькому, кошти передала дочці, ОСОБА_2., яка поклала їх на свій рахунок в банку. За ці кошти ОСОБА_2. 21 січня 2004 року придбала в ОСОБА_7. на своє ім’я квартиру АДРЕСА_1, в яку вселилася та зареєструвалася разом із дітьми: ОСОБА_3. і ОСОБА_4

Під час розгляду справи ОСОБА_2. продала спірну квартиру ОСОБА_5 Оскільки між нею та ОСОБА_2. була домовленість про придбання квартири на її, ОСОБА_1, ім’я, після уточнення та доповнення позовних вимог просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 21 січня 2004 року між ОСОБА_7. і ОСОБА_2., як укладений внаслідок обману; визнати її покупцем цієї квартири; визнати за нею право власності на квартиру; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 16 вересня 2005 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_5.; зняти з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі ОСОБА_2. разом із дітьми; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 борг в загальній сумі 1 600 доларів США; стягнути з ОСОБА_2 витрати на правову допомогу та проїзд у сумі 2 083 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в сумі 25 тис. грн.; стягнути із ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду в сумі 10 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 січня 2004 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2.; визнано ОСОБА_1 покупцем за цим договором; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_5. та ОСОБА_2.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 вартість зазначеної квартири в розмірі 164 033 грн.; зобов’язано ВГІРФО Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4 за вказаною адресою; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 тис. грн. і судові витрати в розмірі 800 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2. звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду України, в яких просять скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2009 року в частині задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 було введено в оману, що є підставою для визнання зазначеного договору недійсним за ч. 1 ст. 230 ЦК України.

З такими висновками суду погодитись не можна.

За положеннями ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз’яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Судом установлено, що 17 грудня 2003 року ОСОБА_1 продала належну їй квартиру в м. Хмельницькому за 83 700 грн. 21 січня 2004 року ОСОБА_2. купила в ОСОБА_7. квартиру АДРЕСА_1 за 12 856 грн. ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3 та ОСОБА_4. зареєстровані за цією адресою. 16 вересня 2005 року ОСОБА_2. продала вказану квартиру ОСОБА_5, а 23 вересня 2005 року ОСОБА_2. придбала квартиру АДРЕСА_2 за 13 919 грн., в якій проживає постійно без реєстрації ОСОБА_1

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 суду пояснила, що кошти за продану нею в м. Хмельницькому квартиру передала дочці ОСОБА_2., доручила останній покласти їх в банк на її, ОСОБА_1, ім’я; потім доручила ОСОБА_2. придбати для неї квартиру в м. Дніпропетровську. ОСОБА_2. її розпорядження не виконала: кошти поклала в банк на своє ім’я, квартиру придбала також на своє ім’я. В спірній квартирі ОСОБА_1 ніколи не була й не бачили її, де знаходиться квартира – не знає. Обман полягає у тому, що ОСОБА_2. за її кошти придбала собі квартиру, залишок коштів від продажу їй не віддала.

З урахуванням встановлених у справі обставин й вимог закону, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, обгрунтовано виходячи із того, що ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про введення в оману сторін спірного договору щодо обставин, які впливають на їх вчинення, не надала. Так, ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 21 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_7. та ОСОБА_2., її дії не були спрямовані на придбання саме цієї квартири, тому положення ст. 230 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Неналежне виконання грошового зобов’язання не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, враховуючи, що ОСОБА_2. придбала ще одну квартиру в м. Новомосковську Дніпропетровської області, в якій поселилася й проживає ОСОБА_1

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову як в частині визнання договору недійсним, так і в частині відшкодування моральної шкоди, передбаченої ч. 2 ст. 230 ЦК України.

Апеляційним судом помилково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, тому воно підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.