розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновлення меж земельної ділянки й межових знаків за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 25 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року,

У травні 2009 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2009 року вона є власником земельної ділянки площею 0, 963 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Після підписання договору купівлі-продажу вона дізналася, що на її земельній ділянці знаходиться незаконно споруджений гараж, що належить відповідачці, яка є власником будинку, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, яка межує з її земельною ділянкою. Просила зобов’язати ОСОБА_2. усунути перешкоди в користуванні її земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 25 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що земельна ділянка площею 0, 0963 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу від 28 березня 2009 року належить ОСОБА_1. (державний акт на право приватної власності на землю від 22 квітня 2009 року № 06-7-03700) (а.с. 8-9, 10-11).

Раніше ця земельна ділянка належала на праві приватної власності, зокрема, ОСОБА_3. згідно з договором купівлі-продажу від 15 липня 2005 року та ОСОБА_4. згідно з договором купівлі-продажу від 15 жовтня 1999 року (а.с. 8, 70).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 лютого 2006 року ОСОБА_2. є власником ? частини будинку та за договором купівлі-продажу від 14 травня 2008 року – власником ? цього ж будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці площею 360 кв.м. Власником іншої ? частини будинку є ОСОБА_5. (а.с.12-13, 39, 69).

Задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2., збудувавши гараж, самовільно зайняла частину земельної ділянки, яка належить позивачці, у зв’язку із чим право ОСОБА_1. підлягає захисту шляхом знесення гаража.

Однак з висновком суду не можна погодитись, оскільки він зроблений із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 23 березня 1954 року затверджено перелік земельних ділянок Залізничного району м. Києва, які надані для тимчасового користування землекористувачам будинків у кварталах №№ 548, 585, 670, 671. У переліку земельних ділянок у кварталі № 670 Залізничного району м. Києва на вулиці Батиєва гора, 6/7 лінія зазначено розміри земельних ділянок, наданих землекористувачам будинків № 13/2 – 360 кв.м і № 15 – 956 кв.м (а.с. 68).

Згідно з договором купівлі-продажу від 24 лютого 2006 року, укладеного з ОСОБА_6., ОСОБА_2. набула права власності на ? частину будинку АДРЕСА_2, що складався на день продажу з житлового будинку (літ А) жилою площею 89,10 кв.м, гаража з оглядовою ямою (літ Б), будівель № 2, 4, 5, І, що розташовані на земельній ділянці площею 360 кв.м, наданій у постійне користування попередньому власнику згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 12 січня 1954 року № 74 (а.с. 12, 13).

Розпорядженням Солом’янської районної державної адміністрації м. Києва від 14 листопада 2005 року №1541 затверджено акт прийняття в експлуатацію житлової прибудови під літ А1-2, а2, що здійснена попереднім власником будинку, ОСОБА_6., у межах наданої земельної ділянки. Загальна площа прибудови складає 120,6 кв.м, житлова площа – 56,3 кв.м; вбиральня (літ. В) знесена, частина будівлі літ. А, житловою площею 23,8 кв.м, знесена (а.с. 31, 32-35, 39, 44-50).

При цьому в акті прийняття в експлуатацію від 14 листопада 2005 року зазначено, що будівництво прибудови А1-2 та а2 здійснено ОСОБА_6. протягом 1992-2001 років (а.с. 34).

Згідно з технічним планом прийнята в експлуатацію спірна прибудова літери а2 мала розміри 3,58 м х 6,60 м, а будівля літ. А – ширину 9, 49 м. (з боку межі з будинком № 15) (а.с. 47-48).

У зазначених розмірах житловий будинок із господарськими спорудами № 13/2 та земельна ділянка площею 360 кв.м зареєстровані в комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна" (а.с. 69).

При цьому відповідно до плану земельної ділянки індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2 ця садиба знаходиться в межах земельної ділянки площею 360 кв.м (а.с. 47).

Задовольняючи позов ОСОБА_1., суди в порушення ст. 213, 214, 215 ЦПК України належним чином не перевірили й не дали оцінки доводам сторін і наданим доказам щодо правомірності зведення прибудови літ а2 попереднім власником будинку на земельній ділянці, наданій йому в користування, та про перехід до ОСОБА_2. права користування земельною ділянкою після придбання частини будинку на підставі ч. 2 ст. 377 ЦК України.

Висновок суду про здійснення прибудови літ. а2 відповідачкою не ґрунтується на доказах, оскільки судом не встановлено, що ця прибудова має інші розміри, ніж ті, які вона мала під час прийняття її в експлуатацію.

Крім того судами не встановлено, чи погоджувала ОСОБА_1. під час виготовлення державного акта на право власності на землю межі належної їй земельної ділянки і з ким.

Так, з плану меж земельної ділянки АДРЕСА_1 вбачається, що межі земельної ділянки позивачки із земельною ділянкою, на якій розташований будинок ОСОБА_2. погоджено з ОСОБА_6., яка на час виготовлення державного акта на право власності на землю вже не була власником будинку.

Оскільки відповідно до чч. 1, 3, 7 ст. 319 ЦК України всім власникам забезпечуються рівні умови захисту і здійснення своїх прав володіння, користування і розпорядження своїм майном, з’ясування зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору і застосування судом обраного позивачкою способу захисту права.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ? частина спірного будинку належить ОСОБА_5. на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 січня 2006 року (а.с. 69), питання про залучення якої до участі у справі судом не обговорювалося, незважаючи на те, що рішення у справі сторін торкається її прав або обов’язків як землекористувача.

Оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які не усунені судом апеляційної інстанції, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 25 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Солом’янського районного суду м. Києва.