Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, і за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2008 року й ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1. пред’явила в суді позов до ОСОБА_2. про визнання її та неповнолітніх ОСОБА_3. і ОСОБА_4. такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2002 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. Крім неї, у квартирі зареєстровані та мешкали її дочка, ОСОБА_2 і неповнолітні внуки: ОСОБА_3. і ОСОБА_4.

З 4 червня 2006 року відповідачі не мешкають за місцем реєстрації, що підтверджується актом комісії житлово-ремонтної експлуатаційної дільниці № 7 м. Чернігова від 15 травня 2008 року, витрат на утримання житла не несуть. Їй як особі пенсійного віку тяжко самій сплачувати квартирну плату та оплачувати комунальні послуги. Також вона не може скористатися своїм правом на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни – учасників війни, оскільки відповідачі зареєстровані у квартирі.

Крім того, старша онука інколи відвідувала її та безпідставно ображала, завдавала тілесних ушкоджень.

Посилаючись на те, що відповідачі не проживають у квартирі більше шести місяців без поважних причин, позивачка з підстав ст. ст. 71, 72 ЖК України просила задовольнити позов.

У липні 2008 року ОСОБА_2. у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3. і ОСОБА_4. - звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1. про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і вселення.

Зазначала, що вона разом зі своїми дітьми зареєстрована та мешкала у квартирі АДРЕСА_2. Проте в червні 2006 року вона з найменшою дочкою ОСОБА_4 була змушена покинути житло, оскільки її мати, ОСОБА_2., постійно вчиняла сварки та примушувала звільнити квартиру, а старша дочка ОСОБА_3 залишилася проживати з бабусею. З квітня 2008 року ОСОБА_2. почала чинити перешкоди в користуванні житлом і старшій дочці, що змусило її забрати дочку в наймане приміщення.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2. чинить перешкоди в користуванні житловим приміщенням, позивачка з підстав ст. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України просила вселити її разом із дітьми в указану квартиру.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 7 жовтня 2008 року цивільні справи за вищезазначеними позовами об’єднано в одне провадження.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено. Позов ОСОБА_2. задоволено: вселено її разом із неповнолітніми ОСОБА_3., ОСОБА_4. у квартиру АДРЕСА_2. Зобов’язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. у користуванні вказаною квартирою. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 16 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_2. відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1. та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2., суд першої інстанції виходив із поважності причин відсутності ОСОБА_2. разом із дітьми в спірному житловому приміщенні.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Права членів сім’ї власника на користування житловим приміщенням врегульовані ст. 405 ЦК України, відповідно до вимог якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1. посилалася на те, що з 4 червня 2006 року відповідачка не мешкає за місцем реєстрації без поважних причин, ОСОБА_2. має сім'ю, з чоловіком та дітьми мешкає окремо, витрат на оплату комунальних послуг не несе, квартирою не цікавиться.

Факт свого непроживання в спірній квартирі з червня 2006 року визнала й сама відповідачка, про що зазначала у своїй позовній заяві про вселення (а.с. 37).

Проте всупереч ст. 214 ЦПК України суд належним чином не з’ясував і не вирішив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються або спростовуються.

Суд узагалі не встановив строк, з якого відповідачка разом із дітьми не мешкає в спірній квартирі.

А його висновки про поважність причин відсутності відповідачки ОСОБА_2. разом із неповнолітніми дітьми у квартирі ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами.

Безпідставним є посилання суду на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 8 травня 2008 року як на доказ наявності конфліктів між сторонами протягом спільного проживання, оскільки останні такої інформації не містять, а свідчать лише про конфлікт, що відбувся 20 квітня 2008 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2., яка, прийшовши до баби, своїми діями завдала їй тілесних ушкоджень.

Зазначені порушення закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.