розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного виробничого управління водного господарства "Полтава-водогосп", управління з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області, Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 грудня 2008 року,

У червні 2008 року заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного виробничого управління водного господарства "Полтава-водогосп", управління з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області, Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, посилаючись на те, що в лютому 2008 року в с. Горошино Семенівського району Полтавської області в урочищі "Кибичка" відповідачем проведено самовільне днопоглиблення старого русла річки Сула з метою забезпечення стоянки (причалу на воді) та вільного виходу човнів від наданих громадянам земельних ділянок, які знаходяться навпроти.

Перевіркою встановлено, що вказані роботи проведено без відповідного проекту, погодження з державними органами охорони навколишнього природного середовища та геології, за відсутності висновку державної екологічної експертизи про можливість проведення цих робіт.

Площа земельної ділянки дна старого русла річки Сула, на якій самовільно проведено днопоглиблювальні роботи, становить 0,14 гектара, земельна ділянка зайнята відвалами - 0,12 гектара, об’єм вийнятого ґрунту при влаштуванні каналів для стоянки човнів і для вільного їхнього виходу до річки Сула - 1224 кубічних метрів.

З урахуванням уточнених позовних вимог заступник прокурора просив стягнути із ОСОБА_1 у дохід відповідних бюджетів 10 301 грн. – відшкодування збитків за пошкодження елементів господарського комплексу і гідротехнічних споруд унаслідок руслових змін, 827 грн. 13 коп. – відшкодування шкоди, завданої внаслідок самовільного зняття ґрунтового покриву, а всього 11 128 грн. 13 коп., перерахувавши кошти на користь Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, а також на користь Полтавського обласного виробничого управління водного господарства "Полтава-водогосп", 3 834 грн. за виконання проектних і вишукувальних робіт, необхідних для визначення вартості відновлювальних робіт (а.с. 118-119).

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Горошинської сільської ради Семенівського району Полавської області на відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства, 10 301 грн. та на користь Полтавського обласного виробничого управління водного господарства "Полтава-водогосп" на відшкодування витрат на проектні та вишикувальні роботи 3 834 грн.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не виконав приписи природоохоронного законодавства та самовільно провів днопоглиблювальні роботи на об’єкті водного господарства.

Під час вирішення спору суд керувався ст. ст. 86, 111 Водного кодексу України, ст. 1166 ЦК України.

Задовольняючи позов і стягуючи із ОСОБА_1 на користь Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області 10 301 грн. на відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства, суд виходив із того, що ця сума є одночасно вартістю відновлювальних робіт частини старого русла річки Сули. Розмір завданих збитків від пошкодження елементів господарського комплексу і гідротехнічних споруд визначено відповідно до п. 9.2. розділу 9 та п. 12.1. розділу 12 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затвердженої наказам Державного комітету України по водному господарству 29 грудня 2001 року № 290 (z0044-02) .

З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.

Однак погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) зі змінами (п. 2), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 його визнано винним у порушенні вимог ст. ст. 68, 168 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), а саме проведення без спеціального дозволу зняття та перенесення ґрунтового покриву в руслі заплави річки Сули в с. Горошино (а.с. 57).

У позовній заяві заступник прокурора, посилаючись на порушення ОСОБА_1 ст. 86 Водного кодексу України, просив стягнути збитки за пошкодження елементів господарського комплексу і гідротехнічних споруд унаслідок руслових змін, які завдано державі ОСОБА_1 унаслідок незаконного проведення днопоглиблювальних робіт (а.с. 118 - 119).

Відповідно до ст. 86 Водного кодексу України на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Суд першої інстанції належним чином не мотивував свого висновку про те, яка саме протиправна поведінка відповідача є підставою для відшкодування завданої державі шкоди та в чому вона полягає.

Посилаючись на ст. 86 Водного кодексу України як правову підставу вирішення спору, суд не зазначив, які конкретно приписи природоохоронного законодавства порушив відповідач.

Судом першої інстанції не дана належна оцінка доводам ОСОБА_1 про те, що він не проводив днопоглиблювальні роботи старого русла річки Сула, а відновив попередній стан штучно викопаного затону (штучно викопаної затоки), а відновлювальні роботи не проводилися, їх не планувалося проводити.

Судом не встановлено, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги: проведення відповідачем днопоглиблювальних робіт, пошкодження елементів водогосподарського комплексу і гідротехнічних споруд внаслідок руслових змін, та якими з цих дій завдано шкоди державі, а також які саме дії вчинив ОСОБА_1, чи призвели ці дії до руслових змін частини старого русла річки Сули, чи є ці дії неправомірними чи правомірними.

Суд не дав оцінки проектно-кошторисній документації відновлення частини старого русла річки Сула в урочищі "Кибички" унаслідок руслових змін після самовільно проведених днопоглиблювальних робіт на території Горошанської сільської рад Семенівського району Полтавської області (а.с. 83-116), відповідно до якої передбачено проведення, зокрема, таких робіт: розроблення ґрунту бульдозерами, дискування на легких і середніх ґрунтах староорних земель та висівання багаторічних трав, та не з’ясував, чи відносилося старе русло річки до категорії легких і середніх ґрунтів староорних земель, яка є необхідність дискування дна старого русла річки та висівання на ньому багаторічних трав, чи було дно русла засіяно багаторічними травами до дій відповідача та чи можна в разі такого стану ділянки наведені дії відповідача вважати поглибленням дна русла, чи було це місце руслом річки, якщо воно продисковане й засіяне та чи можна його вважати належним до водних ресурсів згідно зі ст. ст. 1, 86 Водного кодексу України.

Ухваливши рішення, суд не взяв до уваги, що відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затвердженої наказам Державного комітету України по водному господарству 29 грудня 2001 року № 290 (z0044-02) , завдані збитки розраховуються органами Держводгоспу в тому випадку, якщо вони завдані суб’єктами господарювання, які використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність на землях водного фонду (крім земель водного фонду, зайнятих морями та островами на них), а також суб’єктами, розташованими за межами земель водного фонду, які звітують про використання вод за формою державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп), та не з’ясував питання, чи є відповідач особою, на яку поширюється цей нормативно-правовий акт.

Суд не надав належної оцінки наданим в обґрунтування позовних вимог доказам у їх сукупності.

Указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 30 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.