Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Левченка Є.Ф.,

Охрімчук Л.І.,

Лихути Л.М.,

Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центральному районі м. Миколаєва про стягнення недорахованих щомісячних страхових виплат за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центральному районі м. Миколаєва на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 3 листопада 2008 року,

У липні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в травні 1980 року при виконанні трудових обов'язків на дочірньому підприємстві "Пересувна механізована колона – 108" він отримав травму, внаслідок якої йому встановлено 30 % втрати працездатності.

Виплати з відшкодування втраченого ним заробітку проводило вказане підприємство, виходячи із розміру заробітної плати в 118 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2002 року визнано, що в квітні 2001 року його заробітна плата повинна була становити з урахуванням підвищення тарифних ставок (окладів) працівників підприємства 430 грн. 90 коп., ухвалено його позов до дочірнього підприємства "Пересувна механізована колона – 108" про стягнення недонарахованих коштів задовольнити в повному обсязі.

У зв'язку з набранням чинності Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (1105-14) ), кошти на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, продовжило виплачувати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центральному районі м. Миколаєва (далі – відділення), але виходячи з того ж розміру заробітної плати в 118 грн.

У січні 2005 року відповідач відмовив йому в задоволенні його заяви про врахування при нарахуванні йому страхових виплат установленого судом розміру заробітної плати в 430 грн. 90 коп.

Вважаючи свої права порушеними, позивач просив стягнути з відповідача на його користь недонараховані страхові виплати в сумі 5 798 грн. 93 коп. та щомісяця, починаючи з 1 серпня 2005 року, по 259 грн. 59 коп.

У процесі розгляду справи позивач доповнив свої вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь недонараховані страхові виплати за період з 1 грудня 2001 року до 1 березня 2008 року в сумі 13 258 грн. 41 коп. та щомісяця, починаючи з 1 березня 2008 року, по 369 грн. 98 коп.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 3 листопада 2008 року, позов задоволено частково, ухвалено зобов'язати відділення зробити ОСОБА_6 відповідний перерахунок та сплатити його за винятком фактично сплачених сум, починаючи з 1 квітня 2001 року до дня ухвалення судового рішення, виходячи з розміру відшкодування в 430 грн. 90 коп.

В обгрунтування касаційної скарги відділення посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і залишення позовної заяви без розгляду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись із ним, виходили з того, що судовим рішенням установлено розмір заробітної плати позивача станом на квітень 2001 року в 430 грн. 90 коп., тому відповідач повинен зробити перерахунок страхових виплат, виходячи з цього розміру, починаючи з 1 квітня 2001 року.

Проте повністю з таким висновком погодитися неможна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 11 ІПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як у межах заявлених позивачами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до абз. 2 п. 1-2 постанови Пленуму Верховного Суду України в п. 22 постанови від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) о собам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Згідно з ч. 7 ст. 40 Закону від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 1, 1-1, 1-2, 22 постанови від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права (позовна давність), встановлюється тривалістю у три роки. У тому випадку, коли вимоги потерпілого стосуються перерахунку сум щомісячних платежів (у тому числі і в разі неправильного обчислення розміру щомісячних платежів) раніше визначених судом або роботодавцем, при задоволенні позову кошти стягуються за час, що не перевищує трьох останніх років, які передували моменту звернення особи до суду.

Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву в цій справі ОСОБА_6 подав до суду 20 липня 2005 року. Позовні вимоги заявляв, крім іншого, про стягнення з відповідача на його користь недонарахованих страхових виплат за період, починаючи з 1 грудня 2001 року. Документи ОСОБА_6, що підтверджують право останнього на страхові виплати, підприємство передало до відділення лише 29 листопада 2001 року (а.с. 62).

Проте, суд першої інстанції вищезазначених вимог закону та наведеного до уваги не взяв, у порушення вимог ст. 213 ЦПК України в своєму рішенні ухвалив зобов'язати відповідача провести перерахунок та сплатити страхові суми, починаючи з квітня 2001 року, тобто за період, що виходить за межі позовних вимог, що перевищує три останні роки до моменту звернення особи до суду, та за період, коли підприємство ще не передало до відділення документи позивача. Крім того, ухваливши рішення про зобов'язання відповідача провести перерахунок і сплатити кошти, виходячи з певного розміру заробітної плати, суд змінив обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, оскільки ОСОБА_6 просив захистити його право шляхом стягнення з відповідача коштів, та цим самим ухилився від розрахунку частково задоволених грошових вимог.

Апеляційний суд на викладене також уваги не звернув і залишив вказане рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 3 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.