розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення недоплаченої грошової суми за договором купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 14 жовтня 2009 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 вересня 2008 року він та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу міні-трактора власного виробництва за ціною 13 тис. грн. Згідно з умовами договору ОСОБА_4 сплатив йому 6 тис. грн., а решту коштів зобов’язувався сплачувати щомісяця по 1 тис. грн. до повного розрахунку. До 1 січня 2009 року відповідач сплатив йому 3 тис. грн., а решту – 4 тис. грн. – відмовився виплатити, посилаючись на відсутність коштів. Просив стягнути з ОСОБА_4 4 тис. грн., моральну шкоду в сумі 1 тис. грн., судові витрати та витрати на правову допомогу.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 6 серпня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 тис. грн. недоплачених грошових коштів за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2008 року, судовий збір у сумі 51 грн. та 30 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 14 жовтня 2009 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 14 вересня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали письмовий договір купівлі-продажу трактора за ціною 13 тис. грн. Згідно з умовами договору ОСОБА_4 сплатив ОСОБА_3 під час укладення договору 6 тис. грн., а решту покупної ціни зобов’язувався сплачувати щомісяця по 1 тис. грн. до проведення повного розрахунку (а.с. 6).

Згідно з розпискою ОСОБА_4 сплатив ОСОБА_3 3 тис. грн. – по 1 тис. грн. у вересні, жовтні, листопаді 2008 року (а.с. 14).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 у частині стягнення заборгованої за договором купівлі-продажу грошової суми, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що сторонами в належній формі укладено договір купівлі-продажу, який на підставі до ст. 629 ЦК України підлягає виконанню сторонами.

Зазначений висновок ґрунтується на матеріалах справи й вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Норми ст. ст. 678, 680 ЦК України передбачають право покупця на пред’явлення у передбачені строки вимоги до продавця з приводу недоліків товару та правові наслідки передачі товару неналежної якості.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 сплатив ОСОБА_3 частину покупної ціни, а решту – відмовився сплатити, посилаючись на виявлені недоліки товару, на усунення яких ним понесені витрати в сумі 2 065 грн.

Однак у передбаченому ст. ст. 678, 680 ЦК України порядку ОСОБА_4 вимог до продавця не заявив і сам договір купівлі-продажу не оспорив.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення несплаченої грошової суми за договором купівлі-продажу є законним і обґрунтованим.

Правильним є висновок суду першої інстанції й у частині відмови в задоволенні прозову про відшкодування моральної шкоди, оскільки договором купівлі-продажу, укладеним сторонами, таке відшкодування не передбачено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення недоплаченої за договором купівлі-продажу грошової суми, апеляційний суд виходив із того, що договір купівлі-продажу трактора як транспортного засобу не підлягає виконанню, оскільки під час його укладення не було дотримано вимог ч. 3 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" і наказу Міністерства аграрної політики України від 11 червня 2004 року № 221 (z0772-04) , яким затверджені Правила державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських машин, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, інших механізмів щодо реєстрації трактора як транспортного засобу, а тому відсутні підстави для захисту прав осіб за цим договором.

Однак апеляційний суд помилково застосував зазначені норми до спірних правовідносин.

Так, Закон України "Про дорожній рух" (3353-12) визначає правові та соціальні основи дорожнього руху і регулює відносини у сфері дорожнього руху та відносить до учасників дорожнього руху осіб, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

Транспортні засоби, які допускаються до участі у дорожньому русі, повинні відповідати вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку і пройшли державний технічний огляд (за винятком транспортних засобів, що не підлягають огляду) (ст. 29 Закону).

Порядок державної реєстрації, обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів був передбачений чинними на той час Правилами державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 11 червня 2004 року № 221 (z0772-04) .

Ураховуючи, що зазначений у договорі купівлі-продажу механізм не зареєстровано як транспортний засіб, а укладений сторонами письмовий договір щодо предмета, який належав на праві власності ОСОБА_3 у встановленому законом порядку, не визнано недійсним і не є нікчемним відповідно до закону, умови цього договору є обов’язковим для виконання сторонами.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Що стосується рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову стосовно відшкодування витрат на оплату правової допомоги, то воно підлягає скасуванню із передачею справи на новий апеляційний розгляд з таких підстав.

Так, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині відшкодування витрат на оплату правової допомоги із підготовки позовної заяви до суду, суд першої інстанції послався на те, що чинним законодавством не передбачено відшкодування витрат на оплату правової допомоги за підготовку позовної заяви до суду.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення норм ст. ст. 303, 304, 307 ЦПК України не дав оцінки доводам скаржника та не врахував таке.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних справ.

Додатком до цієї постанови встановлено, що розмір компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Перевіряючи рішення суду в апеляційному порядку в цій частині апеляційний суд належним чином не перевірив, в якості фахівця в галузі права, чи в якості представника за довіреністю надавав правову допомогу ОСОБА_5, та без достатніх підстав залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу із підготовки позовної заяви до суду.

Таким чином, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 14 жовтня 2009 року в частині стягнення на користь ОСОБА_3 грошової суми за договором купівлі-продажу скасувати. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 6 серпня 2009 року в цій частині залишити в силі.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 14 жовтня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення витрат на оплату правової допомоги скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду Сумської області.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 14 жовтня 2009 року та рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 6 серпня 2009 року в частині відшкодування моральної шкоди залишити в силі.