Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визначення місця проживання дитини; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визначення місця проживання дитини,

У грудні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом та просила відібрати у ОСОБА_7 малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити його місце проживання з нею. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з грудня 2008 року відповідач залишив сім’ю, а в квітні 2008 року звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Від шлюбу у них є двоє дітей: дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_8. Діти проживали з нею, але в листопаді 2008 року відповідач без її згоди та повідомлення забрав з дитячого садка сина і протиправно утримує його у себе.

ОСОБА_7 позовні вимоги не визнав та звернувся із зустрічним позовом про визначення місця проживання сина з ним. Свої вимоги обґрунтовував тим, що після розлучення позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з сином. Діти проживають у батьків ОСОБА_6, де зареєстровано шестеро осіб. Вихованням дітей займаються батьки позивачки, у зв’язку з тим, що остання не має можливості приділяти дітям належної уваги, так як навчається на денній формі навчання в іншому місці, і крім того займається бізнесом.

Він неодноразово звертався до органу опіки і піклування з заявою про визначення місця проживання сина з ним, посилаючись на неналежну увагу та відсутність вільного часу для виховання сина з боку матері. Вважає, що він може забезпечити повноцінний догляд і розвиток сина, якщо він буде проживати з ним, матір буде мати змогу спілкуватися з сином у визначений ними час.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 березня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визначено місця проживання малолітнього ОСОБА_8 разом з матір’ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 у м. Вінниці.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 березня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено: визначено місце проживання ОСОБА_8 разом із батьком.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права й залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції виходив з того, що малолітній син ОСОБА_8 більшу частину часу виховуються матір’ю ОСОБА_6, яка досягла пенсійного віку, та є інвалідом третьої групи. Мати дитини знаходиться в іншому місці, у зв’язку із навчанням на денній формі навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, та вихованням сина не займається. Тому доцільніше буде, щоб син виховувався з батьком, який створив для його виховання та розвитку усі необхідні умови.

Проте погодитися з такими висновками не можна.

Статтею 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, відповідно ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини, обов’язковою є участь органу опіки і піклування, який також подає до суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до положень ст. 214 СК України, ч.1 ст. 11 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-ІV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (далі – Закон), органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районі в міст Києва та Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно із роз’ясненнями наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 20 від 19 грудня 2008 року "Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 " (v0020700-08) Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування мають бути додані документи, зазначені у ч. 3 ст. 253 ЦПК України.

Проте суди у порушення зазначених вимог закону не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування, який є обов’язковим для правильного вирішення справи.

Висновок служби у справах дітей Вінницької міської ради від 30 березня 2009 року, на який послалися суди, наданий неналежним органом, оформлений не у відповідності з чинним законодавством та не підписаний уповноваженою особою.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 березня 2009 року та рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.