розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гришакова Оксана Вікторівна, про стягнення сплаченого авансу та штрафу відповідно до попереднього договору, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 липня 2007 року уклав із відповідачкою попередній договір, згідно з яким остання зобов’язалася продати йому квартиру АДРЕСА_1 за 155 тис. доларів США не пізніше 18 години 5 вересня 2007 року. В якості авансу передав ОСОБА_2 кошти в розмірі 25 250 грн.

Після укладення попереднього договору він почав оформлення документів в акціонерному комерційному регіональному банку "Регіон – банк" (далі – АКРБ "Регіон-банк") на отримання іпотечного кредиту для придбання спірної квартири. Під час огляду квартири працівниками товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера – ОК" було встановлено проведення переобладнання у квартирі, реєстрація якого не проведена, а право власності на збільшену за розміром квартиру за відповідачкою не визнано.

Відповідачка запевнила його про те, що до 5 вересня 2007 року приведе документи на квартиру до належного стану.

Станом на кінець серпня 2007 року відповідачка не встигла оформити документи на квартиру, а тому на прохання ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до попереднього договору, згідно з якою строк підписання договору визначено до 18 години 15 вересня 2007 року.

У зв’язку із самочинним переплануванням квартири та відсутністю у відповідачки станом на 14 вересня 2007 року правовстановлюючих документів на квартиру АКРБ "Регіон-банк" відмовив в наданні іпотечного кредиту. Не надала ОСОБА_2 вказаних документів і станом на 15 вересня 2007 року.

На його пропозицію повернути отриманий відповідно до попереднього договору аванс у розмірі 25 500 грн. та сплатити відповідно до умов договору штраф у розмірі 100 % від суми авансу ОСОБА_2 відповіла відмовою.

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом із тих підстав, що для встановлення у квартирі, яка була предметом попереднього договору між сторонами, вона замовила двері в ПКФ "Лана". На бажання ОСОБА_1 вона повідомила йому адресу виробника. ОСОБА_1 звернувся до начальника виробництва з проханням у виготовлені двері вставити надані ним замки. У встановлений у додатковій угоді до попереднього договору строк договір купівлі-продажу квартири укладено не було, оскільки ОСОБА_1 не з’явився до нотаріуса. Унаслідок установлення у двері замків ОСОБА_1 двері вартістю 8 тис. грн. пошкоджені й відновленню не підлягають, а тому у зв’язку з його відмовою купувати квартиру з такими дверима, просила стягнути з нього кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 8 тис. грн. і 20 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2008 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 жовтня 2008 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, стягнуто із ОСОБА_2 на його користь 25 250 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Скориставшись правом ухвалення нового рішення, суд розглянув справу з порушенням наведених норм.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалюючи нове про стягнення із ОСОБА_2 на його користь аванс у розмірі 25 250 грн., апеляційний суд виходив з обставин справи, які свідчать про неукладення сторонами основного договору, а також із того, що норми ЦК України (435-15) не передбачають поняття "відступні".

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно із ч. 3 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Як установлено судами, 5 липня 2007 року між сторонами було укладено попередній договір про намір укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.4 попереднього договору ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 аванс у розмірі 25 250 грн.

Згідно з додатковою угодою № 1 до попереднього договору від 30 серпня 2007 року сторони визначили строк укладення основного договору до 18 години 15 вересня 2007 року, проте в установлений строк договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215, 316 ЦПК України не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, не встановив обставин відповідно до ст. 635 ЦК України, належним чином не мотивував свого висновку про задоволення первісного позову частково та не зазначив правових підстав цього.

Суд виходив тільки з факту неукладення 15 вересня 2007 року договору купівлі-продажу квартири, не з’ясувавши причин неукладення договору та не зробивши відповідного висновку з обґрунтуванням його доказами. Суд не з’ясував, чому не укладено договір, зокрема, з вини ОСОБА_1, який не з’явився 15 вересня 2007 року до нотаріуса, чи з підстав відсутності в ОСОБА_2 на цю дату правовстановлюючого документа на цю квартиру.

Крім того, у резолютивній частині апеляційний суд одночасно вказав на зміну рішення суду першої інстанції та його скасування в частині, що не відповідає вимогам ст. ст. 307, 309 ЦПК України.

Викладене свідчить про те, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України.