Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо товариства з обмеженою відповідальністю "Ласпі",

У вересні 2008 року державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) звернулась до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, про обіг коштів на розрахункових рахунках товариства з обмеженою відповідальністю "Ласпі" (далі – ТОВ "Ласпі").

Зазначала, що 7 липня 2008 року надіслала керівнику ТОВ "Ласпі" запит про надання інформації щодо придбання ним цілісного майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, стосовно права власності або користування вищевказаною земельною ділянкою та стосовно тарифів на послуги за зберігання плавзасобів на території ремонтно-відстійного пункту № 1. У зв`язку з тим, що ТОВ "Ласпі" на зазначений запит пояснень та їх документальних підтверджень не надало, наказом начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22 липня 2008 року призначено позапланову виїзну документальну перевірку.

Посилаючись на те, що провести позапланову перевірку ТОВ "Ласпі" не можливо, оскільки керівництво ТОВ "Ласпі" відмовило у допущенні до проведення перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, про що було складено акт, просила зобов`язати акціонерний банк "Експрес-Банк" розкрити банківську таємницю щодо ТОВ "Ласпі" і надати інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках указаного підприємства із зазначенням контрагентів, їх номерів рахунків, кодів ЄДРПОУ та призначення платежів.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року, у задоволенні заявлених вимог ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що з акту про відмову в допуску до перевірки не вбачається, з яких саме причин ТОВ "Ласпі" відмовило ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в допуску до перевірки, а крім того, заявник не скористався своїм правом на складення адміністративного протоколу відносно посадових осіб ТОВ "Ласпі", а отже підстави для розкриття інформації, що містить банківську таємницю, щодо ТОВ "Ласпі" відсутні.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені в справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Статтею 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до ч. 1 якої інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема: на вимогу суду або за рішенням суду (п. 2 ч. 1 ст. 62 цього Закону); органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи-суб`єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу (п. 4 ч. 1 ст. 62 цього Закону).

За змістом зазначених норм закону рішення суду про розкриття банківської таємниці та письмова вимога органу Державної податкової служби є окремими і самостійними підставами для розкриття банком банківської таємниці.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз`яснення щодо застосування таких актів.

Частина 4 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняє банку надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта.

Разом із тим, п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (z0935-06) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2006 року за № 935/12809 (z0935-06) , передбачено, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо вони визначені в документах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта іншого банку або вимозі, рішенні (постанові) суду.

Ураховуючи наведене, інформація щодо клієнтів іншого банку може бути надана в разі вказівки про це у рішенні суду.

Звертаючись до суду із заявою, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відповідно пп. 2 – 5 ст. 288 ЦПК України зазначила особу, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, найменування та місцезнаходження банку, обґрунтувала необхідність і обставини, за яких вимагає розкрити інформацію, а також зазначила обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, та мету її використання.

Крім того, у заяві податкова інспекція прямо зазначила, що призначену позапланову перевірку ТОВ "Ласпі" провести неможливо у зв`язку з тим, що посадові особи товариства не допустили ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до проведення перевірки.

Суд у порушення ст. 290 ЦПК України на зміст вимог ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, мету й обставини її звернення до суду та відповідні положення закону уваги не звернув і безпідставно відмовив у задоволенні заявлених вимог.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 8 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.