Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, за позовом приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда" до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_17, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_18, комунальне підприємство "ОМБТІ та РОН" про визнання договорів дарування частини квартири недійсними, виселення та вселення,

У червні 2003 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 червня 2003 року між його матір’ю ОСОБА_19 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 був укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу 189/1000 частини квартири АДРЕСА_1, а також проведений повний розрахунок у розмірі 4 700 доларів США та оговорений термін укладення угоди у нотаріальному порядку на 18 червня 2003 року. Після укладання угоди та передачі грошей відповідачі звільнили квартиру, а він з матір’ю переїхали до зазначеної квартири. Однак після обумовленого строку ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 для укладення угоди купівлі-продажу у нотаріальному порядку не з’явилися. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача померла. Він є спадкоємцем першої черги після смерті матері ОСОБА_19 Просив визнати за ним право власності на 189/1000 частин квартири АДРЕСА_2.

Приватне виробничо-комерційне підприємство "Легенда" звернулося із позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1.

ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_20 звернулися з позовом до приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_16 про визнання договорів дарування частини квартири недійсними. Свої вимоги обґрунтовували тим, що приватне виробничо-комерційне підприємство "Легенда" без законних підстав подарувало спірну квартиру ОСОБА_21, яка в свою чергу подарувала спірну квартиру ОСОБА_9 та ОСОБА_22, а ОСОБА_9 свою частку подарувала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_8 свою частку, а ОСОБА_10 свою частку спірної квартири продали ОСОБА_19 Просили визнати недійсним договір дарування від 19 вересня 2001 року, згідно з яким ОСОБА_23, який діяв від імені приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда", подарував ОСОБА_16 189/1000 частин квартири АДРЕСА_2; визнати недійсним договір дарування від 20 лютого 2002 року згідно якого ОСОБА_24 подарувала ОСОБА_9 та ОСОБА_22 189/1000 частин спірної квартири; визнати недійсним договір дарування від 19 липня 2002 року, за яким ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 189/2000 частин спірної квартири; виселити ОСОБА_6 зі своєю дружиною ОСОБА_17 та дочкою ОСОБА_18 зі спірної квартири; вселити позивачів у спірну квартиру.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 січня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ним право власності на 189/1000 частин квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом. Позов приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда" задоволено. Визнано ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2009 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 січня 2009 року скасовано та ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 19 вересня 2001 року, згідно якого ОСОБА_23, діючи від імені приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда" подарував ОСОБА_16 189/1000 частин квартири АДРЕСА_2. Визнано недійсним договір дарування від 20 лютого 2002 року, згідно якого ОСОБА_16 подарувала ОСОБА_9 та ОСОБА_10 189/1000 частин зазначеної квартири. Визнано недійсним договір дарування від 19 липня 2002 року, згідно якого ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 189/2000 частин зазначеної квартири. Виселено ОСОБА_6 з усіма особами, які проживають разом з ним із 189/1000 частин квартири АДРЕСА_2. Вселено ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в 189/1000 частин квартири АДРЕСА_2. У задоволенні позову приватного виробничо-комерційного підприємства "Легенда" відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності факту правомірного набуття ОСОБА_11 та членами його сім’ї права на спірну жилу площу, у зв’язку з чим сім’я ОСОБА_11 не втратила право на її користування. Оскільки договори дарування та договір купівлі – продажу укладалися у період, коли спірне житло юридично відчуженню не підлягало, то вони є недійсними.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Необґрунтованим є рішення в якому неправильно встановлено фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, у недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

При цьому суд апеляційної інстанції наділений правом досліджувати нові докази, що породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів (стаття 303 ЦПК України).

Згідно Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , який діяв на час виникнення правовідносин, особа, яка вважає, що права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 48 – 58 ЦК УРСР (1540-06) ), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 145 ЦК УРСР).

ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 звернулися з позовом про визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними з підстав їх невідповідності вимогам закону.

Стаття 48 ЦК УРСР встановлює загальне правило про те, що угода є недійсною у зв’язку з недодержанням в момент її вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності угоди.

У цій статті визначено особливі правові наслідки недійсності угоди. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних угод.

Відповідно до статті 145 ЦК УРСР якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння інших шляхом поза їх волею.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 48 - 58 ЦК УРСР. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 145 ЦК УРСР, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

За змістом статті 145 ЦК УРСР право звернутися до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння має власник.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Під час вирішення питання про віндикацію речі позивач зобов’язаний надати докази, які підтверджують, що він є власником речі.

Судом не з’ясовано чи є ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 власниками спірної квартири і чи можуть вони звертатися до суду як із позовом про визнання угод недійсними, так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Крім того, статтею 316 ЦПК України передбачено, що за змістом рішення повинно бути мотивовано із зазначенням встановлених судом обставин, які мають значення для справи, їх юридичної оцінки, а також визначених відповідно до них правовідносин.

В рішенні суду апеляційної інстанції необхідно наводити мотиви скасування рішення суду першої інстанції, з аргументацією своїх висновків щодо прийняття рішення, а також з посиланням на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах, керуючись якими суд встановив обставини справи, права і обов’язки сторін.

Судом апеляційної інстанції не наведено мотивів визнання правочинів недійсними по кожному з них окремо, не надано їм юридичної оцінки, а також не наведено норми права, на підставі яких ці угоди визнані недійсними.

Отже, судом апеляційної інстанції не встановлено характер спірних правовідносини, не повно з’ясовані обставини у справі.

Вияснення цих обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2009 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.