Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Тячівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – Тячівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, про визнання частково недійсними договору купівлі – продажу, договору дарування та договору купівлі - продажу,

У травні 2008 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 липня 1992 року між Тячівською міською радою та його матір’ю ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. У спірній квартирі він був прописаний з 1978 року. У червні 2004 року його мати приватизувала спірну квартиру на своє ім’я і 18 червня 2004 року відповідно до договору дарування квартири АДРЕСА_1 подарувала своїй онучці ОСОБА_8 Просив визнати недійсними: в ? частині договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22 липня 1992 року між Тячівською міською радою та ОСОБА_9; в ? частині договір дарування зазначеної квартири, яким 18 червня 2004 року ОСОБА_9 подарувала квартиру ОСОБА_8; в ? частині договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 21 липня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2009 року, позов задоволено. Визнано недійсним в ? частині договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22 липня 1992 року між Тячівською міською радою та ОСОБА_9 Визнано недійсним в ? частині договір дарування зазначеної квартири, укладений 18 червня 2004 року між ОСОБА_9 та відповідачкою ОСОБА_8 Визнано недійсним в ? частині договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 21 липня 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

У касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_10 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

За змістом статті 25 ЦК України здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Установлено, що ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

З цього часу її цивільні права та обов’язки припинено.

Судом на зазначене уваги не звернуто.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про власність", чинним на час укладення договору купівлі – продажу спірної квартири, укладеного 22 липня 1992 року між Тячівською міською радою та ОСОБА_9, наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім’ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством.

Договір купівлі – продажу квартири від 22 липня 1992 року є цивільно – правовою угодою, укладення якої регулювалося нормами ЦК УРСР (1540-06) (1963 року) та нормами Закону України "Про власність" (697-12) , і підлягає визнанню недійсною на підставі цих правових норм.

Визнаючи недійсним зазначений договір купівлі – продажу квартири на підставі норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , суд не визначився, якими нормами права необхідно керуватися при визнанні спірного договору купівлі – продажу недійсним.

Крім того, відповідно до статті 215 ЦПК України, за змістом рішення повинно бути мотивовано із зазначенням встановлених судом обставин, які мають значення для справи, їх юридичної оцінки, а також визначених відповідно до них правовідносин.

Судом першої інстанції не наведено мотивів визнання правочинів недійсними по кожному з них окремо, не надано їм юридичної оцінки, а також не наведено норми права, на підставі яких ці угоди визнані недійсними.

Отже, судом не встановлено, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не наведено норми права, на підставі яких правочини визнано недійсними, а також не повно з’ясовані всі обставини справи та не надано їм оцінки.

Вияснення цих обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 травня 2009 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.