розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про визнання недійсним договору оренди за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" (далі – ВАТ "Луцька РТП") на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 4 грудня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому зазначила, що 6 вересня 2004 року вона уклала з ВАТ "Луцьке РТП" договір оренди земельної ділянки площею 2, 39 га. Посилаючись на те, що цей договір підписала особа, яка не була уповноважена його укладати, а сам договір не відповідає вимогам Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) , оскільки в ньому відсутні істотні умови, просила суд визнати зазначений договір недійсним.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 4 грудня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ВАТ "Луцьке РТП" ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга ВАТ "Луцьке РТП" підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що в ньому відсутні істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі", він підписаний особою, яка не була уповноважена його укладати, та не відбулась його державна реєстрація.

Однак із такими висновками не можна погодитись.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним із моменту його державної реєстрації.

Згідно з Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , та відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (134/2003) , який у силу ст. 106 Конституції України є обов’язковим до виконання на території України, обов’язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок покладено на Державний комітет України по земельних ресурсах.

Судами встановлено, що згідно державного акта на право приватної власності на землю Акімова С.Ю. має на праві власності земельну ділянку площею 2,88 га (а. с. 4).

Оспорюваний договір оренди земельної ділянки площею 2,39 га між ОСОБА_1. та ВАТ "Луцьке РТП" 6 вересня 2004 року був підписаний не головою правління – генеральним директором Клекоцем Л.І., а заступником генерального директора Шумом М.А., який не мав повноважень на вчинення зазначених дій, у державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" не зареєстрований, а був зареєстрований лише в Чаруківській сільській раді 6 вересня 2004 року № 129 (а. с. 5-6). У вказаному договорі відсутні всі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, договір оренди земельної ділянки, що не зареєстрований у встановленому законом порядку та щодо якого сторонами в належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов, передбачених законом, не є укладеним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення про визнання договору недійсним.

Між іншим, наведене відображено і в роз’ясненнях, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , в яких указано, що недійсним може бути визнано лише укладений договір. У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212- 1215 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 4 грудня 2008 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про визнання недійсним договору оренди відмовити.