Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину спільного сумісного майна подружжя,

Зазначав, що він з 2 квітня 1977 року перебував із відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу, 10 листопада 1994 року, вони за спільні кошти набули квартиру АДРЕСА_1 12 вересня 1997 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, без його згоди, провела відчуження зазначеної квартири на користь ОСОБА_3.

Посилаючись на те, що спірна квартира, набута ними в період шлюбу; на її відчуження згоди він не надавав, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3 10 листопада 1994 року, і визнати за ним, у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на ? частину зазначеної квартири.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2005 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину спірної квартири відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2009 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 12 вересня 1997 року між ОСОБА_2. і ОСОБА_3 Повернуто сторони до первісного стану. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. 7 231 грн. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_2, до якої приєднався ОСОБА_3., просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відчуження квартири, яка перебувала в спільній сумісній власності подружжя, відбулося без згоди ОСОБА_1

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Судом установлено, що 2 квітня 1977 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. зареєстровано шлюб.

10 листопада 1994 року подружжям за спільні кошти набуто квартиру АДРЕСА_1

4 серпня 1997 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважив її управляти й розпоряджатися всім його майном, із чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося, у зв`язку із чим надав їй право укладати всі дозволені законом угоди, а саме: купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти та приймати в заставу будівлі та інше майно, визначаючи в усіх випадках суми, строки та інші умови на свій розсуд; здійснювати розрахунки за укладеними угодами, а також ставити за нього підпис та здійснювати всі дії, пов`язані з виконанням цього доручення.

12 вересня 1997 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу провела відчуження зазначеної квартири на користь ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Установивши, що договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено ОСОБА_2. у межах повноважень, визначених довіреністю, виданою ОСОБА_1 4 серпня 1997 року на її ім`я, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1

Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 квітня 2009 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2005 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.