У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 квітня 2008 року відповідач при відсутності посвідчення водія й перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, перевозив її на задньому сидінні мотоцикла. Перевищив швидкість, під час обгону він виїхав на зустрічну смугу руху й допустив зіткнення мотоцикла з автомобілем, у результаті зіткнення вона одержала тяжкі тілесні ушкодження. Вироком суду від 20 листопада 2008 року ОСОБА_4 засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України; у зв’язку з одержаними травмами вона тривалий час лікувалася, в тому числі й за кордоном, потребувала посиленого харчування, протезування, а також втратила дохід як приватний підприємець, діями відповідача їй завдана матеріальна та моральна шкода.

Позивачка просила стягнути з відповідача 782 904 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1 020 600 грн. за завдану моральну шкоду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 червня 2009 року, позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 747 395 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1 млн. грн. за завдану моральну шкоду.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Крім того статтями 1167, 1168 ЦК України встановлено відповідальність винної особи за моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Судом установлено, що 27 квітня 2008 року ОСОБА_4 при відсутності посвідчення водія й перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керував мотоциклом "Сузукі" і перевозив на його задньому сидінні ОСОБА_3 Відповідач допустив зіткнення мотоцикла з автомобілем, внаслідок чого позивачка одержала тяжкі тілесні ушкодження. Вироком Глибоцького районного суду від 20 листопада 2008 року ОСОБА_4 засуджено за скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Також установлено, що в зв’язку з одержаними травмами ОСОБА_3 лікувалася, в тому числі й у Німеччині, потребувала посиленого харчування, придбавала медичні препарати, протез та продукти харчування, оплачувала проїзд, візу, проживання та харчування за кордоном, висновком МСЕК від 27 січня 2009 року ОСОБА_3 визнано інвалідом 2 групи, з 27 квітня 2008 року під час лікування вона не здійснювала підприємницьку діяльність. Відповідач добровільно сплатив позивачці 35 508 грн. 24 коп.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що з вини ОСОБА_4 позивачці завдана матеріальна шкода, що полягає в її реальних витратах на лікування, протезування, харчування, проїзд, візу, проживання на загальну суму 667 791 грн., також позивачка під час лікування втратила дохід як приватний підприємець у розмірі 115 113 грн., крім того злочинними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, розмір відшкодування якої з урахуванням висновку судово-психологічної експертизи від 12-23 червня 2008 року та обставин справи слід визначити в 1 млн. грн.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норми процесуального права, при вирішенні питання про відшкодування майнової шкоди правильно застосовано норми матеріального права, підстав для скасування судових рішень в цій частині колегія суддів не знаходить.

Разом з тим не можна цілком погодитись з висновками суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) ( із змінами від 25 травня 2005 року) розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд визначив розмір відшкодування позивачці моральної шкоди в 1 млн. грн., однак не навів у рішенні достатніх мотивів для такого висновку з огляду на засади розумності й виваженості, а враховував лише висновок судово-психологічної експертизи, яка проводилась під час розслідування кримінальної справи.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги в цій частині, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 червня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_4 1 млн. грн. на відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті зазначені судові рішення залишити без змін.