Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У червні 2007 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Зазначала, що 16 грудня 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_9 уклали з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу, за умовами якого передали ОСОБА_8 у власність квартиру АДРЕСА_1, а вона сплатила 20 482 грн. 84 коп. вартості зазначеної квартири.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 травня 2007 року ОСОБА_7 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 у момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій, вона є опікуном ОСОБА_7 на підставі зазначеного рішення суду, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 16 грудня 2006 року, та застосувати наслідки його недійсності.

У березні 2008 року ОСОБА_8 звернулась до суду із зустрічним позовом.

Посилаючись на те, що під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, вона не знала й не могла знати про те, що ОСОБА_7 не усвідомлював значення своїх дій, і що після придбання зазначеної квартири нею були проведені ремонтні роботи, просила, в разі задоволення первинного позову, стягнути з відповідачів на її користь солідарно 10 400 грн. вартості проведених ремонтних робіт, 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 грудня 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_9 з ОСОБА_8, у частині відчуження належної ОСОБА_7 ? частини; зобов`язано ОСОБА_8 повернути ? частину зазначеної квартири ОСОБА_6; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 вартість ? частини квартири в сумі 160 000 грн. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_8 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 5 200 грн. на відшкодування матеріальних витрат; стягнуто із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 2 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 7 липня 2009 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 вартості ? частини квартири змінено - зменшено суму стягнення до 10 241 грн. 42 коп. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та визнаючи укладений ОСОБА_7 з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_1 недійсним і зобов`язуючи ОСОБА_8 повернути ? частину зазначеної квартири ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 на час відчуження ? частини спірної квартири не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а відтак ОСОБА_8 зобов`язана повернути його опікуну ? частину спірної квартири, а ОСОБА_6 зобов`язана сплатити ОСОБА_8 160 000 грн. вартості зазначеної квартири та відшкодувати 5 200 грн. витрат, понесених у зв`язку з проведенням ремонту у квартирі.

Апеляційний суд, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_6 сплатити ОСОБА_8 160 000 грн. вартості ? частини зазначеної квартири, вважав, що на користь ОСОБА_8 підлягає стягненню вартість ? частини спірної квартири у сумі 10 241 грн. 42 коп.

Проте таких висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_2.

16 грудня 2006 року ОСОБА_7 та ОСОБА_9 уклали договір купівлі-продажу належної їм квартири з ОСОБА_8

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 травня 2007 року ОСОБА_7 визнано недієздатним та призначено ОСОБА_6 опікуном над ним.

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 27 травня 2008 року ОСОБА_7 в період підписання договору купівлі-продажу спірної квартири 16 грудня 2006 року не міг розуміти значення своїх дій, передбачати їх наслідки та керувати ними.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун.

Загальним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним у ? його частині, ОСОБА_8, крім іншого, зазначала, що спірна квартира була придбана нею як одне ціле, а визнання лише частини зазначеного договору недійсним порушує її законні права та інтереси.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України вказані положення закону залишив поза увагою, доводів ОСОБА_8 у достатньому обсязі не перевірив, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував що загальним правилом визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція і застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; у рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2009 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 7 липня 2009 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.