Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи – приватні нотаріуси Плохута Борис Павлович, Левицький Роман Всеволодович, Шнирьова Галина Миколаївна, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про визнання договорів купівлі-продажу квартир частково недійсними, визнання права власності на квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення, скасування реєстрації місця проживання та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про визнання права власності на квартиру,

У січні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними, визнання права власності на квартири, їх витребування та скасування реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що згідно з домовленістю між ним та відповідачем на ім’я ОСОБА_2 як покупця були оформлені договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 однак зазначені квартири є його, позивача, власністю, так як придбані для нього та за його кошти.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Позивач під час розгляду справи уточнював, змінював та доповнював позов, остаточно пред’явив вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зазначав також, що ОСОБА_2 всупереч вимогам закону 11 січня 2007 року продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5., і просив визнати недійсними в частині покупця договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладений 18 травня 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 листопада 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнати його покупцем квартир за цими договорами, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 січня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, визнати за ним право власності на зазначені квартири, витребувати їх із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_5, виселити ОСОБА_2 з усіма проживаючими з ним особами з квартири АДРЕСА_2 та скасувати його реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, виселити ОСОБА_5 з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію її місця проживання за вказаною адресою.

ОСОБА_5 пред’явила позов до ОСОБА_1 і просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вона є добросовісним набувачем зазначеної квартири й відсутні передбачені ст. 388 ЦК України підстави для витребування в неї квартири.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 травня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено, в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та про задоволення позову ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.