Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Мазурка В.А.,

Балюка М.І., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" (далі – ВАТ "Луцьке РТП") про визнання недійсним договору оренди за касаційною скаргою ВАТ "Луцьке РТП" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 листопада 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 6 вересня 2004 року уклала з ВАТ "Луцьке РТП" договір оренди земельної ділянки площею 2,39 га. Посилаючись на те, що цей договір був підписаний не уповноваженою укладати цей договір особою, а також що він не відповідає вимогам Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220 (220-2004-п) , і в ньому відсутні істотні умови договору, просила суд визнати зазначений договір недійсним.

рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 листопада 2008 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ВАТ "Луцьке РТП" просить скасувати судові рішення та відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 6 вересня 2004 року ОСОБА_3 та ВАТ "Луцьке РТП" в особі голови правління – генерального директора ОСОБА_5, уклали договір оренди земельної ділянки площею 2,39 га, який був зареєстрований в Чаруківській сільській раді 6 вересня 2004 року № 390 (а.с. 2-3).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім’я ОСОБА_3 розмір належної їй земельної ділянки встановлено 3, 16 га (а.с. 4).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходив із того, що укладений сторонами договір оренди земельної ділянки не містить істотних умов договору, що суперечить ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та що договір підписано не уповноваженою особою. До того ж не відбулась державна реєстрація договору оренди землі, що є підставою для визнання його недійсним.

Однак з таким висновком не можна погодитись.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України "Про оренду землі" – є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Судами встановлено, що укладений сторонами договір оренди земельної ділянки не містить усіх передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотних умов договору оренди землі.

Крім того, судом установлено, що державна реєстрація підписаного сторонами договору оренди земельної ділянки не відбулася.

Такий висновок відповідає вимогам закону. Зокрема, порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , а відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (134/2003) , який у силу ст. 106 Конституції України є обов’язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов’язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок. Договір землі між сторонами у державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" не зареєстрований, що ними не оспорюється.

Таким чином, договір, що не зареєстрований у встановленому законом порядку та щодо якого сторонами в належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки, не є неукладеним. У той же час відповідно до норм ст. 215 ЦК України та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) недійсним може бути визнано лише укладений договір. У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212- 1215 ЦК України).

Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення про визнання договору недійсним через порушення норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування й ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 листопада 2008 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про визнання недійсним договору оренди відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.